Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

- Радість моя, ну давай, всього один разочок. У тебе прекрасно вийде, я знаю, що ти розумна та слухняна дівчинка.

Від гніву аж запалали щоки. Тобто в будинку чужа баба, від якої вимагають слухняності, воркують прибитим гормонами голубом і... і все це в моїй кімнаті! Іншого місця просто не змогли знайти. Ну, сволота!

Почулася якась метушня, потім - здавлений стогін.

- Галю, ти не зли мене! - рикнув Руслан. - Інакше я тебе покараю!

- Яка це ще Галя? - гаркнула я, з силою відкриваючи двері.

Подальша картина постала переді мною в німому кадрі зі старого-старого кіно: Руслан, стоячи на носочках у шафи, простягав руки вгору. На шафі сиділо котяче. Таке... біло-рудо-чорне, вгодоване і настільки вміюче триматися в суспільстві, що ми з Чубач поруч з нею - всього лише вуличні дівчата. Поруч з Русланом сидів Віталік і, задерши голову, спостерігав за прибульцем на шафі.

Немов за сигналом, Руслан і Віталік повернули голови в мою сторону.

- Віта!

- Мяу!

Через кілька секунд я опинилася в обіймах Руслана, а губи обпекло таким поцілунком, що закрутилася голова. Тут же стало не до Галі, ревнощів та інших дурних думок. Навіть новий кіт відійшов на другий план. До того ж поки Руслан цілував мене, Віталік терся об мої ноги і голосно бурчав.

- Ви змовилися, - хрипко видихнула я, коли нарешті зуміла говорити.

Зробила крок вперед, мало не спіткнулася об Віталіка, але Руслан вчасно підхопив мене під руку.

- Обережніше, дорога, нам тепер треба під ноги дивитися в два рази уважніше. І чому ти не сказала, що їдеш? Я б зустрів.

- А чому ти не сказав, що у нас тепер не один Віталік? - відповіла я питанням на питання і зиркнула на біло-рудо-чорну красу на шафі.

Принадність явно цікава. Вона діловито спікірувала на підвіконня, а потім на підлогу і попрямувала до нас.

- М-да, - похмуро зауважив Руслан, - а її вже півгодини вмовляю. А треба було, щоб прийшла ще одна жінка. Ну що, Віто, знайомся... це Галя. Вона тепер буде тут жити.

Галя неквапливо підійшла до нас, обнюхала мої ноги, потім встала на задні лапки, поклавши передні мені на коліна, та обнюхала руки. Віталік застрибнув на вільне місце біля Руслана і запитально подивився на нього. Мовляв, я не зрозумів. Господиня моя, всі справи, а тут ось таке відбувається!

- Терпи, хлопче, - той погладив Віталіка по спині, - у них тепер жіноча солідарність, нам доведеться несолодко.

Галя тим часом, не мудруючи лукаво, вискочила до мене на коліна і зручно влаштувалася. Віталік вдихнув по-котячому і ткнувся головою в бік Руслана.

- Він розуміє, - хмикнув той. - Пані треба поступатися.

- Як вона тут опинилася? - поцікавилася я, погладжуючи нову котейку.

- Річ у тім, коли я їздив в твій грузинський магазин, зустрів товариша. Він згадав, що приїхав в Херсон за котами... Точніше, не зовсім так.

Загалом, через деякий час я дізналася, що якийсь Олег Грабар, знайомий Руслана, з Херсона привіз двох звірів: дорослу Галю та маленьке кошеня. Але з двома котами в потязі він міг не впоратися. Та й життя там така, що робота-робота-робота. В результаті слово за слово, і Руслан вирішив, що вінценосна Галя повинна жити у нас. Тому що Віталіку потрібна жінка і таке інше.

Я глянула на Віталіка. Той сидів, витріщившись на Галю, і явно вже сумнівався в своїй орієнтації. Красуня ж досить впускала кігтики в мої яскраво-зелені штани, муркотала і явно відчувала себе чудово.

- Це ти мені так мстиш за те, що Віталік тобі спати не давав? - все ж обережно уточнила я.

- Що ще за дурниці? - обурився Руслан. - Якби не цей паразит, наші відносини ще невідомо куди б зайшли!

- Тобто ви вже знюхалися?

Галя демонстративно потягнулася, повернулася попою до Руслана і задерла хвіст.

- Бачиш, моя нова подружка не схвалює ваш змову.

Руслан закотив очі.

- Віталік, здається, нам з тобою буде складно.

Той згідно мявкнул і несхвально подивився на мене. Потім спробував внахалку підійти до Галі і хапнути її за зад, однак тут же отримав по морді пухнастою лапкою з гострими кігтями.

Віталік образився й розгублено подивився на мене. Я розвела руками.

- Вчися доглядати, друже. Чи бачиш, дама не з простих, так що досягай розташування.

Галя явно була зі мною згодна. Руслан насилу стримував посмішку, але через секунду знову прийняв серйозний вид.

- Ти так і не відповіла, чому не попередила про приїзд.

- Сюрприз хотіла зробити, - сказала я тільки частину правди. Ну не говорити ж, що Сашка Чубач накрутила, як тільки могла, і я мчала сюди, щоб застати його з коханкою!

Але ж бачила ж на кухні дві води і кілька мисок. Якщо останнє ще туди-сюди, то вода... на одного кота ніколи не поставлять дві баночки! Ех ти, Віто-Віто...

- Ну, тоді у мене теж є сюрприз, - простягнув Руслан таким тоном, що я мимоволі насторожилася.