Симона Вілар - Сповідь суперниці

підкреслювали стопу, бо ноги в мене маленькі й зберегли витончену форму. Волосся вклала низьким вузлом, а згори накинула гаптовану сріблом широку шаль, зав’язавши її на саксонський манір: вона облягала голову й щоки, м’якими складками обвивалася навкруг шиї, а її широкі краї закидалися за спину. Довкола голови був тонкий карбований обруч, а на зап’ястках — браслети з блакитним емалевим малюнком.

У такому вигляді мені було не соромно з’явитися й перед титулованою англійською знаттю. Я мала вигляд родовитої англійської леді, та коли помітила, що серед прибулих на весілля нормандських пані багато хто вбрані значно простіше, хоча й у модні бліо зі шнуруванням, була задоволена.

Багатьох зі знаті я зустріла на паперті собору Святої Трійці, де мало відбуватися вінчання. Дружини Глочестера і Стефана Мортена вельми приязно віталися зі мною. А граф Глочестер навіть чемно передав мені вітання від моєї пані леді Матильди. І відразу спитав про мого брата. Я відповіла, що не маю про нього звісток, але не втрималась і поцікавилася, чим невгамовний Гай викликав немилість короля Генріха? Усмішка Глочестера стала трохи натягнутою.

— Хіба в Норфолку не відомо про це? Що ж, це й на краще. Гай… Він образив одного з членів королівської сім’ї.

Така відповідь мене не вдовольнила. Але з того, що Глочестер запитав про Гая після слів про Матильду, я почала здогадуватися — це якось пов’язано з нею… Або з її чоловіком. Я відчула по-жіночому настирливу цікавість, але тут пролунали крики, зазвучали сурми, і я відволіклась, спостерігаючи за кортежем Бертради, що з’явився на соборній площі.

Це було красиве видовище. Ошатні лицарі, пажі, герольди, всі на чудових конях під вишитими чепраками з позолоченими китицями, яскраві паланкіни для пані. Сама наречена їхала на гарній рудій кобилі. Зліва від неї гарцював білявий худий чоловік, такий собі Гуго Бігод, начальник охорони принцеси, а зліва їхав її брат граф Корнуолл із рудою чуприною, властивою всім нащадкам Завойовника. На Бертраду я дивилася з особливою увагою. Вигляд вона мала задоволений і щасливий, як і годиться нареченій у день весілля. Але це пояснювалося ще й тим, що на неї було звернуто всі погляди. Бертрада завжди була пихата.

Я відшукала поглядом Едгара. У розкішному вбранні з темного оксамиту із золотим гаптуванням, у графській короні, високий, ставний, величавий — він мав вигляд справжнісінького лорда. І він посміхався. Мені важко було зрозуміти — чи це просте вміння триматися, чи відверта радість. Якби я не бачила його вчора таким пригніченим… Хоча Бертрада могла змусити засяяти будь-якого чоловіка. З якою гідністю вона трималася! Як легко зісковзнула з сідла, з якою витонченістю вклонилася нареченому! Щоправда, вийшла якась затримка. Я не зрозуміла що сталося, але чула, як Мод, яка стояла трохи поперед мене, сказала своєму чоловіку:

— Поглянь, Стефане, цей вискочка Бігод не втримався, щоб не зняти Берт із коня. І як він дивиться на Едгара! Воістину, він би душу заклав, аби опинитися на його місці.

— Як граф Норфолкський, чи наречений принцеси? — з натяком озвався Стефан.

Мимоволі я звернула увагу на цього Бігода. В ошатній накидці поверх начищеної кольчуги, худий, довготелесий, із підстриженим їжачком білявого волосся, гостроносий. Начальник охорони принцеси — кгм. А погляд такий, ніби ладен кинутися на Едгара. Я подумала, що Едгару варто докласти чималих зусиль, аби поставити цього гордовитого нормана на місце.

Проте за мить я й думати про нього забула. Я побачила в натовпі постать у знайомому ліловому плащі. Очам своїм не повірила. Гіта. Невже вона таки наважилася приїхати? Стоїть спокійна, ошатна, й лише блідість виказує її хвилювання: щоки майже зливаються зі складками шалі, що вкриває голову.

Я поглянула на Едгара. Чи бачить він її? Адже його коханка стояла в першому ряду глядачів перед собором. Ні, Едгар усю свою увагу віддав тільки Бертраді. Посміхаючись, узяв її за самі кінчики пальців і, тримаючи її руку в повітрі, повів до сходинок ґанку.

За традицією, одруження відбувалося перед порталом собору, на очах народу, який зібрався. Наречений з нареченою зійшли на підвищення і стали навколішки. Бертрада опинилася тепер зовсім близько до мене, і я змогла розгледіти її як слід. Інколи вона поверталася до нареченого, і тоді я впізнавала це худорляве, трохи смагляве обличчя, гостре підборіддя, різко означені вилиці. Бертрада змінилася відтоді, як я її бачила востаннє, стала старша, здавалася досвідченішою. У погляді її виразно читалися розум і якась в’їдлива зарозумілість. Чомусь згадуючи її, я уявляла цю жінку чорнявкою, але зараз там, де з-під легкого головного запинала вибивалося волосся, можна було помітити, що воно в неї темно-руде й звивається хвилястими спіралями. Її весільне запинало було легке й білосніжне, за останньою модою, з хвилястими краями. Одягнена вона була дуже модно: в сріблястому парчевому бліо, яке облягало тіло, мов рукавичка, підкреслюючи його безперечну красу; шлейф так і струмував по сходинках, як і новомодні дуже широкі, гаптовані золотом рукави. На поясі в неї був золотавий кручений шнур, який двічі охоплював стан і був зав’язаний вузлом трохи нижче живота, його довгі кінці з китицями сягали землі. Все це було прекрасно й зухвало. Як і корона на її голові, що виблискувала камінням і зубцями-лілеями на королівський манір.

Вінчав пару єпископ Норіджський. За його знаком Едгар почав вимовляти потрібні слова:

— Я, Едгар Армстронг, граф Норфолкський, перед Богом і людьми беру тебе, Бертрадо, за дружину, обіцяю ділити з тобою радощі й печалі, бути з тобою в хворобі й здоров’ї, відтепер і до гробу, допоки смерть не розлучить нас.

Він говорив голосно й упевнено, ніби й не зізнавався ще вчора в своїй хворобливій прихильності до іншої жінки.

Я мимовільно пошукала її, цю іншу, в натовпі. Чому вона приїхала? Навіщо бути присутньою при всьому цьому? Я бачила, як вона рвонула складки шалі на горлі, немов їй забракло повітря. До неї наблизився воїн — я впізнала Утреда. Бачила, як він схилився до пані, щось говорив, але вона похитала головою, заперечуючи.

Тепер над натовпом звучав голос Бертради:

— Я, Бертрада Нормандська, перед Богом і людьми беру тебе, Едгаре, за чоловіка. Присягаюся берегти тобі