Юліан Семенов - ТАРС уповноважений заявити…

— Дивлячись для чого. Я не до кінця розумію, чого домагаються працівники поліції цими діями, але думаю, що їхні інтереси не збігаються в даному випадку з інтересами інших ланок урядового апарату — міністерства закордонних справ зокрема.

— Ми ухиляємося від теми, — знову урвав його працівник прокуратури. — Ваш консул зажадав зустрічі з вами — він її має. Вас ніхто не бив, з вами поводяться гуманно.

— Якщо не брати до уваги кайданів, — зауважив консул.

— Це наручники, — уточнив Стау.

— Так що, гадаю, зустріч ми на цьому й закінчимо, — сказав прокурор. — Обвинувачення вам буде пред'явлено протягом найближчих п'яти днів.

«Повинні раніше, — подумав Славін. — Чому вони відклали на п'ять днів? Якщо хочуть гучного скандалу, треба негайно звинувачувати мене й висилати наших. А може, є хтось в уряді, хто хоче підождати, поки виступить Огано?»

— Пане прокурор, — сказав Славін, встаючи з стільця, вкрученого в підлогу посеред кімнати для побачень, — коли я можу передати вашим людям мої докази? А докази в мене є, вони сховані в надійному місці. Мої докази по-іншому проллють ясність на всю цю справу. Кожна справа має бути доведена до абсолюту, пане прокурор, навіть провокація. А ваші іноземні консультанти… а ваші друзі багато чого не доробили. І тому що моя справа нерозривно пов'язана з справою Зотова, хотілося б, щоб усю проблему було розглянуто в комплексі: занадто вже все тенденційно та однолінійно, хіба вам не здається? Це все, що я хотів додати…

«Нехай побігають, — подумав Славін, коли двері камери зачинились за ним, — нехай посидять і поміркують над моїми словами, це дасть нам виграш у часі. Нехай почухається їхнє міністерство закордонних справ — їм же доведеться оголошувати рішення, що його прийняв за них Глебб, а не всі хочуть бути мавпочками, які вихоплюють каштани з вогню. Нехай, нехай, це добре, що наші домоглися такої зустрічі, вирішиться все в Москві, тільки б вирішилось…»

Увечері «Пост» надрукувала статтю:

«Доки ми терпітимемо тотальний шпіонаж росіян? Доки російські агенти караулитимуть пораненого інженера Зотова? Чому досі не відкрили подробиць справи Славіна, що, як гадають, був одним з організаторів убивства американського комерсанта Лоренса? Хто відповість на всі ці запитання? Чому уряд не скаже прямо і недвозначно: «Або цілковита повага до нашого суверенітету, або, панове з Кремля, заберіть звідси своїх людей, ми не хочемо терпіти тих, хто порушує наші закони».

Вночі по телебаченню виступив Пол Дік. Обличчя його здавалося попелястим, голос зривався:

— Я щойно дізнався про безглузде обвинувачення, яке висунуто проти Віталія Славіна.

Хочу, щоб усі знали правду: саме я був тією людиною, яка запропонувала йому піти до Лоренса. Саме я був тією людиною, яка подзвонила до Лоренса. Саме я повинен був іти з ним до покійного.

Мене викликав до телетайпів бой, якого я тепер не можу розшукати, а там черговий передав мені телефонограму з посольства: «Негайно викликає посол у справі надзвичайної важливості».

Я помчав до посольства. Але посол мене не викликав, ніякої справи надзвичайної важливості не було.

Я наполягаю на тому, що комусь потрібно було ввести містера Славіна в номер покійного Роберта Лоренса… Я наполягаю на тому, що Славін непричетний до звинувачення, яке проти нього висувають.

Я не згоден з цією ідеологією, яку сповідує Славін, я завжди був його противником, — кажучи «завжди», я маю на увазі післявоєнні роки, в сорок п'ятому ми були бойовими союзниками, — але я наполягаю на тому, щоб у нашому нинішньому протистоянні дотримувались норм гри, третього не дано, ми впремося лобами в броню танків, це кажу я, Пол Дік, спеціальний кореспондент, який ладен повторити ці свідчення під присягою.

Рано-вранці до нього в номер прийшов Глебб.

— Пол, не втрачайте глузду, — сказав він, не привітавшись навіть. — У перестрілці уколошкали двох хлопців з Нагони, — вони йшли на зв'язок до Славіна з таємними документами, це його агенти. Я ще не знаю подробиць, але схоже, що вони везли йому звіт про ті матеріали, які вкрадено у Лоренса. Ви могли сказати все, що сказали, свобода слова і таке інше, але при чому тут свідчення під присягою?

Степанов

«Кілька днів тому органи народної поліції Нагонії заарештували трьох працівників міської електростанції: двох техніків і наладчика.

Сьогодні вночі заарештованих привели до прокурора, де відбулася прес-конференція, на яку запросили представників газет: Джіммі Рейвза з Нью-Йорка, Халеба Ар-Рауда з Марокко і вашого кореспондента.

Після прес-конференції ми поїхали в готель «Континенталь» і передали наші розгорнуті кореспонденції одночасно. Матеріал Халеба Ар-Рауда надруковано з деякими скороченнями; репортаж Джіммі Рейвза, як він і передбачав, обкарнали до десяти рядків і дали петитом на п'ятнадцятій шпальті: «В Нагонії тривають арешти серед осіб, які не згодні з режимом Грісо». Тому я вважаю за свій обов'язок подати докладний звіт про нашу прес-конференцію.

«Рейвз. За що вас заарештували?

Веласко (наладчик електростанції). Мене взяли за те, що я підтримував зв'язок з Гансом Крюгером.

Кристофоро (технік електростанції). Мене заарештували тоді, коли я приймав радіопередачу з Луїсбурзького розвідцентру ЦРУ.

Діаш (технік електростанції). Я був заарештований за зв'язок з одним з керівників філіалу концерну Ліма в Нагонії.

Ар-Рауд. Який саме зв'язок ви підтримували з ним?

Діаш: Мене взяли, коли я передавав йому інформацію про енергетичні ресурси Нагонії.

Степанов. Хто вам дав завдання збирати таку інформацію?

Діаш. Він же. Його цікавило, скільки часу ми зможемо протриматись, якщо припиниться допомога росіян.

Рейвз. Чи давно ви зв'язані з ним?

Діаш. Два місяці.

Рейвз. Вам платили?

Діаш. Відмовляюся відповідати на це запитання.

Ар-Рауд. Пане Кристофоро, які дані ви передавали у Луїсбурзький розвідцентр ЦРУ?

Кристофоро. Я ще нічого їм не передав. Вони поставили переді мною запитання, яким чином ми постачаємо електроенергію радіостанції, телевізійному центру і військовим казармам.

Рейвз. Чому ЦРУ цікавило це питання?

Кристофоро. Не знаю.

Степанов. Коли вас завербували?

Кристофоро. Я працював на них ще до перемоги нинішнього режиму. Вони допомогли мені дістати освіту, дали безплатний квиток до Балтимора, там я вчився рік на електростанції фірми «Ворлдз даймондс».

Рейвз. Хто вас вербував?

Кристофоро. Мене завербував у Луїсбурзі Джон Глебб. Він був акціонером нашої електрокампанії до перемоги нинішнього режиму. Я знав його, коли він приїздив до Нагонії у справах своєї фірми. Він привозив сюди проектувальників, бо хотів вкласти гроші в будівництво другої електростанції, яка працювала б виключно на алмазні копальні. «Ворлдз даймондс» хотіла далі провадити пошуки алмазних трубок уздовж кордону з Луїсбургом, і