Юліан Семенов - ТАРС уповноважений заявити…

class="p1">Ольга Вронська відповісти на це запитання не змогла, скільки не возив її по Москві Гавриков.

— Якщо ми за сьогоднішню ніч і завтрашній день не вичислимо цього клятого об'єкта, — сказав Константинов, зібравши у себе чекістів опівночі, — то гріш нам усім ціна. Зотова погубимо, Віталія тим паче…

Славін

«Годин шістдесят уже минуло, — думав він, лежачи на вузенькому ліжку в темній камері. — Отже, годин через дванадцять мене так чи інакше поведуть на допит, більше вони не можуть тримати мене, надто все це скандально».

Він поворухнув пальцями — поки ще не отерпли, хоча наручники були тонкі, тісні, вп'ялися в шкіру.

«Глебб перестарався, — не поспішаючи, думав Славін. — Він перестарався двічі: з Зотовим, коли напхав йому в дім, крім передавача, ще й шифротаблиці, й зі мною, коли вивів мене на вбитого Лоренса. Але невже Пол Дік заодно з ним? Можливо, все можливо, він зовсім спився, а люди, які п'ють, втрачають межу між чесністю і багном, це тільки геній може витримати і не стати твариною, а Пол — не геній. Чи вони використовують його як декоративну фігуру? Та бог з ним, тільки б відбулося в Москві — тоді все буде гаразд, тоді ми дамо їм таку дулю, аж іскри з очей посиплються. Звичайно, Дубова вони взяли на Пілар. Вона, мабуть, добре працює, розслаблює, обплутує — і до того ж розумна, їй би на сцену. Але тут не проживеш сценою, злидні безпросвітні. Лоренса прибрав з дороги він, Глебб, він хоче взяти всі лаври собі. І собі одному залишити Дубова. Ні, все-таки він людина нерозумна. Професіонал, працює чітко й сміливо, але перебирає через край. Як їхня реклама. Постійний перебір. Хоча впливає: такі вже вони є, звикли за сто років. Цікаво, що вони мені запропонують? Адже зобов'язані щось запропонувати. Перевербування? Наївно. Докази вбивства Лоренса? їх немає. Я стояв біля дверей? Так. Стукав? Так. Але моїх пальців на ручці немає. Хоча Глебб може замінити ручки — зняти з моїх дверей і пригвинтити до апартаментів Лоренса. Цікаво, хто буде оплачувати мій номер? — Славін навіть засміявся при цій думці. — Я вчиню Глеббу позов. Нехай мій помер оплачує ЦРУ, я дозволю обіграти це їхнім газетярам. Як, цікаво, Глебб прореагує на фотографію Пілар із Зотовим? Він злякається, він подумає, що я зміг записати всю їхню розмову, хоча вони обстежили квартиру Зотова двічі й понатикали там своєї апаратури. Але вони не відпустять Зотова доти, поки все не вирішиться в Москві. Якщо наші застукають ЦРУ на гарячому, тоді вони закрутяться, як білки в колесі. Треба протриматися. Це жахливо, те, що я думаю зараз, але, слава богу, що Зотов досі ще не оклигав. Було б йому краще, вони влаштували б шоу, а він не знає, як вони це вміють робити, і вони прокрутили б йому нашу розмову про те, що тут про поставки знав тільки він один, а що він відповість? Я не знаю, що він встругне. Чому ж вони не ведуть мене на допит, уже пора? Що вони мудрують?»

… На допит його не викликали — в камеру прийшов Стау.

— Пане Славін, наша розмова матиме професіональний характер.

— Як це треба розуміти?

— Це розуміти треба так, що ви краще від інших усвідомлюєте: гру програно.

— Яку саме?

— Вашу.

— Знаєте, я з вами розмовляти не буду. Я розмовлятиму з вами лише в присутності нашого консула.

— Ви певні, що чините правильно?

— Абсолютно.

— Добре, консул жде в кімнаті побачень. Ходімо. У вас — я останній раз запитую — немає бажання звернутися до мене з проханням? Я гарантую, що виконаю будь-яке ваше прохання, бо мої друзі вважають вас дуже серйозною людиною, а таких людей цінять, хіба не так?

— Саме так. Ходімо.

Тюремні коридори були освітлені яскраво, так яскраво, що в Славіна після ув'язнення в напівтемній камері заболіли очі.

— Факт арешту ставить крапку на вашій кар'єрі, — сказав Стау. — Ви хоч це розумієте?

— Чому? Тюрма — непогане місце для проводження часу для людини, яка пише. Буде про що подумати на волі.

— Пане Славін, ваша кар'єра закінчена, ми ж знаємо, як у КДБ ставляться до тих, хто побував у нас…

— Тож як?

— Я віддаю належне вашій манері триматись, а тому ще раз пропоную вам зустрітися не з консулом, а з кимось З ваших розумних діяльних знайомих.

— Скільки вони мені покладуть?

— Що?

— Скільки я одержу грошей за ту заяву, яку від мене ждуть?

— По-перше, ви ще не знаєте, якої заяви від вас ждуть. Докази надто вагомі, пане Славін, і для нас вигідніше, коли ви мовчатимете. Зрозуміло? І чим більше ви мовчатимете, тим легше нам здійснити те, що ми маємо намір здійснити. Це дуже важко — вивести вас із гри. За це заплатите ви пам'яттю, пане Славін, тоді вас вивезуть звідси і покладуть вам, як ви зволили сказати, стільки, скільки платять людині, яка зробила серйозну послугу.

— Приблизно? Тисяч сто?

— Можна передати ці ваші слова як умову?

— Пане Стау, навіть якщо ви записали ці мої слова, не поспішайте передавати їх як умову — можете опинитися під ударом.

— Як ви сказали?

— Я сказав усе, що міг сказати.

Консул у кімнаті був не сам — поруч з ним сиділи представник прокуратури і чиновник міністерства закордонних справ.

— Здрастуйте, Віталію Всеволодовичу, — сказав консул. — Ми вже заявили протест з приводу вашого незаконного затримання. Міністерство закордонних справ дозволило нам зустріч у присутності працівника прокуратури. Що ви можете сказати про те, що сталося?

— Мені поки що нічого заявити.

— Тобто?! — здивувався консул.

«Не поспішай, друже, не поспішай, — подумав Славін. — Ти настройся на мене. Не поспішай думати своє, ти старайся моє запам'ятати, тоді й вийде наше».

— Я не згоден з арештом, — повільно відповів Славін.

— У деяких тутешніх газетах, особливо в «Пост», з'явилися статті про то, що поліція має докази вашої провини у справі якоїсь радянської шпигунської групи. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Нехай доведуть.

Прокурор подивився на працівника міністерства закордонних справ, закурив, випростав ноги, запитав з натиском:

— Ви хочете заявити протест з приводу вашого арешту?

— А мені ж ніхто не показав ордера на арешт. Мені сказали, що мене затримали. По-моєму, це різні речі. У вас є докази? Свідки? Чи, може, як свідка допитували громадянина Сполучених Штатів Пола Діка? Чи Джона Глебба?

— Ми не вдаємося в подробиці розгляду вашої справи, — відрубав працівник прокуратури. — Ви звинувачуєтесь у порушенні