Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— А хто я тепер, Алаю?

— Усе ще найкращий.

— У чому?

— У всьому. Мільйони солдатів хотіли б іти за тобою на край світу.

— Я не хочу йти на край світу.

— А куди ти хочеш іти? Вони все одно підуть за тобою.

«Я хочу додому, — подумав Ендер, — тільки не знаю, де тепер мій дім».

Гуркіт ущух.

— Чуєш? — спитав Алай.

Вони прислухалися. Двері відчинилися. Хтось маленький стояв за ними. По голосу вони впізнали Бобика.

— Усе скінчено, — прошепотів він.

І ніби саме для того, щоби довести це, спалахнуло світло.

— О, Бобику, — зрадів Ендер.

— Привіт, Ендере!

За ним зайшли, тримаючись за руки, Петра й Дінк і підійшли до ліжка.

— О, герой прокинувся, — вигукнув Дінк.

— Хто переміг? — запитав Ендер.

— Ми, Ендере, — відповів Бобик. — Ти ж там був.

— Він не настільки поїхав, як ти думаєш, Бобику. Він мав на увазі, хто виграв уже зараз, — з обуренням мовила Петра й узяла Ендера за руку. — На Землі заключили перемир’я. Кілька днів велися переговори, і нарешті всі погодилися прийняти пропозицію Локкі.

— Він же не знає про пропозицію Локкі.

— Там усе дуже складно, але головне, що Об’єднані Космічні Сили продовжуватимуть існувати, але вже без країн Східного блоку. І десантники Східного блоку збираються додому. Припускаю, що Росія погодилася на це через повстання васалів. Неприємності в усіх: близько п’ятисот людей загинули тут, у космосі, а на Землі все куди гірше.

— Гегемон подав у відставку, — додав Дінк. — Це край. А кого воно турбує?

— У тебе все гаразд? — запитала Петра, поклавши руку на голову Ендера. — Ти нас добряче налякав. Нам сказали, що ти збожеволів, а ми відповіли, що це вони всі божевільні.

— Я таки божевільний, — відповів Ендер. — Але думаю, що зі мною все гаразд.

— А коли ти так вирішив? — запитав Алай.

— Коли подумав, що ти збирався вбити мене, і вирішив порішити тебе першим. Підозрюю, що я просто вбивця до глибини душі. Та краще бути живим, аніж мертвим.

Усі покотилися від сміху, а Ендер розплакався й обійняв Бобика й Петру — вони стояли ближче.

— Я так сумував за вами! Дуже хотілося бути з вами.

— Особливо коли ми підводили тебе, розвалюючись на шматки, — саркастично нагадала Петра й поцілувала його в щоку.

— Ви були неперевершеними, — визнав Ендер. — Я занадто використовував саме тих, хто був найбільше потрібним мені. Це жорстоко й неправильно.

— Уже всі в порядку, — заспокоїв його Дінк. — Ні з ким із нас нічого не трапилося, хоч і довелося серед війни провалятися п’ять днів у затемнених кімнатах. Але ж вилікували!

— Я більше не буду вашим командиром? — спитав Ендер. — Я не хочу ніким командувати.

— Ніким тобі командувати більше не треба, — підтримав його Дінк, — але ти назавжди наш командир.

Деякий час усі мовчали, переповнені почуттями.

— Так що ж нам тепер робити? — запитав Алай. — Війну з жучариками закінчено, але точиться війна там, на Землі, і навіть тут. Що тепер діяти?

— Ми ж діти, — пирхнула Петра. — Нас, напевно, заженуть до школи. Такий закон: мусиш ходити до школи, доки не виповниться сімнадцять.

Це всіх розсмішило. Сміялися до сліз, що струмочками текли по щоках.

15. Голос тих, кого немає

Озеро — дзеркало. Тихо. Ні вітерцю. А на причалі сидять поруч у кріслах двоє чоловіків. До пристані прив’язаний невеличкий дерев’яний пліт. Графф зачепив ногою мотузку й підтягнув його, потім відпустив і став дивитися, як він повільно відпливає, а тоді знову підтягнув.

— Ти схуд.

— Стреси збільшують вагу, вони ж її і знімають. Хімія. А я — генератор хімічних реакцій.

— Тобі, мабуть, було непереливки.

Графф знизав плечима.

— Не зовсім. Я знав, що мене буде виправдано.

— А ми не були певні. Вони там збожеволіли. Жорстоке поводження з дітьми, вбивство через недбалість… Відеозаписи гибелі Стілсона й Бонзо — жахливе видовисько. Коли одна дитина вбиває іншу…

— Саме ці відеозаписи й урятували мене. Ті, що нас переслідували й звинувачували, маніпулювали фрагментами, а ми показали все цілком. І тоді стало ясно, що Ендер не був провокатором. І всі звинувачення втратили сенс. Вони виглядали лише як гра у здогади. Я заявив, що робив те, що вважав за необхідне для збереження роду людського, і це спрацювало. Потім ми примусили суддів погодитися з тим, що звинуваченню треба довести, що Ендер не виграв би війну без підготовки, яку ми йому дали. От і все. Списали на військовий стан.

— У всякому разі, Графф, це було великим полегшенням для нас. Бувало, ми сварилися, і я знаю, що звинувачення використовувало записи наших розмов проти тебе. Але до того часу я вже знав, що ти не помилявся із самого початку. І навіть запропонував дати свідчення на твій захист.

— Я знаю, Андерсон. Мої адвокати сказали мені.

— А що ти тепер робитимеш?

— Ще не знаю. Треба розслабитися, зібратися з думками. За цей час у мене накопичилося кілька років невикористаних відпусток. От і відпочину. А може, піду у відставку. Свою зарплатню я ніколи не використовував, і тепер по різних банках розкидано кругленькі суми. Можу жити на відсотки. І нічого не робити. Звучить заманливо. Але я довго не витримаю: від нудьги здохнути можна. Уяви собі: мені запропонували посаду ректора, три різні університети! Думають, що я вчитель. А коли кажу, що у Бійцівській школі все, що я робив, так це лише грою керував, — не вірять. Але є й інші пропозиції.

— Комісара?

— Тепер, коли війни закінчилися, можна грати в інші ігри. Це буде кращий відпочинок. У Лізі всього двадцять вісім команд. А в порівнянні з тим, що витворяли наші літаючі дітлахи, цей футбол виглядає, як турнір равликів.

Вони розсміялися. Граф зітхнув і штовхнув ногою пліт.

— Цей пліт. Ти на ньому зможеш плавати?

Графф похитав головою.

— Це Ендер його зробив.

— Точно. Ти ж його сюди привозив.

— І все це переписано на нього. Я попіклувався, щоби його було нагороджено, і щедро. Він ніколи не думатиме про гроші.

— Якщо йому коли-небудь дозволять повернутися, щоби цим скористатися.

— Ніколи не дозволять.

— Незважаючи на те, що Демосфен вимагає його термінового повернення?

— Демосфен уже нічого не вимагає.

Андерсон підняв брову.

— Що це означає?

— Демосфен пішов у відставку. Назовсім.

— Ага, ти щось знаєш, старий козел. Готовий битися об заклад, ти знаєш, хто такий Демосфен.

— Хто ним був.

— Так скажи мені!

— Ні.

— Ти ж не клоун, Графф, аби мене розігрувати.

— І ніколи не був.

— Ну можеш хоча б сказати, чому?