Ольга Іваненко - Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко

– Тільки не продовження вчорашнього, – замахала вона різко руками. – У мене досі у вухах дзвенить. Я в цій історії участі не брала. І бути свідком чергових розбірок не збираюся.

- Виходить, я вчора пропустила набагато більше, ніж думала? – я невдоволено подивилася на співробітницю. - Що, чужі діти не хвилюють, Лів? А якби Джона він вигнати надумав, ти б теж стояла осторонь? Я була про тебе кращої думки.

- А я скоро подумаю, що ти не така вже була не обізнана, хто з тобою ночами був, - зауважила Лів. – Але, якщо чесно, я була проти його виключення. Хоча це не мені вирішувати.

Мене здивували її слова, але зараз було не до цього, і я запитливо подивилася на директора, який не поспішав чаклувати знову купол. Мабуть, заслухався жіночих розмов.

Містер Вайс теж це помітив і вже збирався чаклувати купол, як містер Стівенс його випередив. Дивно, але його купол трохи відрізнявся за кольором від мого та Люсі.

- Тож, з якого питання мене викликали? - запитала Лів, обійшовши по периметру.

- Треба уточнити декілька деталей, які трапилися з вами в лісі, - подав голос містер Стівенс. – З'явилися деякі нові подробиці, про які ми не знали раніше. Міс Харлон стверджує, що ви зустрічалися з велетнем у лісі. А також, що слуги були в курсі місцезнаходження Оскара, але усвідомлено не поспішали мене в цьому повідомляти.

- Дуже цікаво, - кивнула Лів. – А я навіщо знадобилася? Так, був велетень. Занадто близько. Що знали слуги – для мене це секрет. Як і те, хто вони такі.

- А ти нікому не поспішав розповідати? - усміхнувся містер Вайс і зміряв сина невдоволеним поглядом. – Гоблінам він дав притулок. Сподівався на їхню вірність. Знайшов кому довіряти.

- Гобліни? - Лів подивилася на всіх, ніби чекаючи, що зараз хтось скаже, що це був жарт. – Справжні гобліни, які кілька століть ненавидять людей, живуть із дітьми під одним дахом? Ти довго думав, як опустити авторитет школи нижче за плінтус?

- Як бачиш, до сьогодні все було нормально, - спробував порозумітися директор. – Вони виявилися чудовими слугами, які виконували все швидко та якісно. Учні завжди були ситими, а на стінах не було пилу та бруду. У мене була з ними домовленість, яку вони самі порушили. І тепер я можу порушити свою частину.

- І що ти збираєшся робити? – насторожилася Лів.

- Накажу стратити Конора Крика, - без емоцій відповів чоловік.

- І цим простимулюєте їх почати творити повне свавілля у школі? - не витримала я. – Це найдурніше рішення. Виведіть спочатку всіх гоблінів зі школи перед цим. Заблокуйте для них доступ.

- І хто стежитиме за комфортом школярів? - містер Стівенс не поспішав розлучатися зі слугами, до яких звик.

- Самі, - впевнено відповіла я. – Поки не знайдемо достатньо робочих рук, вчителі можуть готувати на кухні. А учні прибирати у класах. Не такі вони малі вже, щоб бути не в змозі зі шваброю пройтися коридорами. І взагалі, не це зараз важливо. А те, що треба діяти обережно, щоб не викликати підозри. Ще б я повернула когось із старших учнів. Все ж, якщо ми позбудемося прислуги, зайва пара рук нам не завадить. А ваш син дуже здібний хлопець. Щоправда, не завжди вдається його контролювати. Але, він - юнак.

- Він зробив серйозний вчинок, - запротестував містер Стівенс.

- Не настільки серйозний, як ваш, - зауважила я. – Він наполягав на тому, що братиме участь у вихованні дитини, чого у Вас не вийшло. І тепер Ви вирішили перешкоджати своєму синові в цьому.

- Не Вам це вирішувати, міс, - вишкірився директор. – Щодо гоблінів, я подумаю, як простіше їх вивести зі школи. І якщо більше питань немає, можете бути вільними.

Купол розпався і говорити про щось більше не було сенсу. Я засмучено подивилася на директора і вийшла повільно з кабінету. За мною поспішила Лів.

- Вибач за мої слова там, - сказала вона, як тільки порівнялася зі мною. – Я на емоціях можу ляпнути зайвого. Нічого я не думала такого. І всі в курсі, що Оскар застосовував зілля ілюзії.

- Без різниці, - скривилася я. - Він відрахував його тоді, коли хлопець почав виправлятися. Може, ніхто не помітив, але хлопчик змінювався на очах. А тепер, боюся, він запам'ятає, що як би він не намагався поводитися по совісті, його відкинуть. Сумніваюсь, що після такого він виросте порядним чоловіком.

- Я це чудово розумію, - кивнула Лів. - Але вчора Логан був сам не свій. Давно я його не бачила у такому стані. Звичайно, він завжди був суворим. Але мені вчора здавалося, що він накинеться на Оскара. Не знаю, чим викликана така різка ненависть до нього. Все ж, хлопця він любив.

- Вибач, але в мене склалося враження, що любив його тільки містер Вайс, - я зупинилася і подивилася дівчині просто у вічі. – Логан не займався вихованням хлопця. А ти його і зовсім сплавила в сад-інтернат. І де в цьому ти бачиш любов?

- Оскар розповів тобі про це? - Лів помітно занервувала і опустила очі в підлогу. – Це справді було. Тоді я дуже втомлювалася. У мене з'явилося відразу три дитини, з якими я не могла впоратися. І я справді сказала Логану відправити хлопчика до матері чи в інтернат. Він сказав, що у матері за Оскаром ніхто не стежитиме. І краще відправити його до закритого закладу. Так ми й вчинили. Потім я не раз шкодувала про це, розуміючи, що через свою недосвідченість у той момент позбавила Оскара нормального дитинства.

- Мабуть, тобі треба буде йому якось розповісти про це, - порадила я. - Він дуже на тебе ображається.

- Розумію, - кивнула дівчина.