Ольга Іваненко - Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко

Глава 39

Далі ми пішли мовчки, не знаючи, про що говорити. Попереду я помітила Люсі і покликала її, сподіваючись прибрати ту напругу, яка наростала в мені при спілкуванні з Лів.

- Не може бути! - заверещала подруга і кинулася на мене. - Це справді ти? Ти повернулася? О це так новина! Треба якнайшвидше сповістити Алісію! Вона буде у захваті!

- Дивно, що ніхто не розповів про це, - я здивовано глянула на Лів.

- Логан сьогодні скасував збори, - знизала вона плечима. - Вирішив зайнятися якимись своїми справами. Вже третю добу кабінет свій не залишає. Дістав купу артефактів і тепер щось творить із ними.

- І часто на нього роботун нападає? – пожартувала я.

- Він завжди багато часу приділяє академії, - відповіла Лів. - Але ніколи не було такого, щоб він спав у кабінеті. Здається, він із нього зовсім не виходить.

- У моєму світі після такого люди розлучаються, - не подумавши сказала я, а потім усвідомила, що тільки Оскар був у курсі, звідки я. - Я мала на увазі, місто, звідки я приїхала.

- А з якого ти міста? - запитала Лів.

Мені дуже не хотілося відповідати на нього. І я не знала, що вигадати, щоб проігнорувати питання. Я озирнулася на всі боки і побачила Б'янку, яка вирушала з класом на поле для якихось практичних занять.

Дівчинка мене теж побачила і з неприхованою радістю підбігла до мене.

- Я навчаюсь у Філінґарді! - заверещала вона і кинулася мені на шию. - Я можу стати чарівницею! Вчителі кажуть, що в мене приховано великий потенціал!

- Рада це чути, - я підняла дівчинку на руки, радіючи, що питання Лів вдалося уникнути. - А де ж твій однокласник на ім'я Джон? Давно хотіла познайомитись із ним.

- А він сьогодні не був на уроках, - відповіла мала, від чого Лів здивовано подивилася на нас.

- Це як? – запитала вона в дівчинки. – Я його особисто відправляла сьогодні на уроки. Він йшов з усіма коридором на перший урок.

- Його не було на чарах, - похитала головою дівчинка. - Вчителі думали, що він захворів.

- Якщо він вирішив прогуляти уроки, лікарняний йому доведеться відкривати завтра, - Лів не на жарт розлютилася і почала натирати обручку, закликаючи до себе Джона.

- Логану сьогодні не вдалося тебе викликати за його допомогою, - згадала я.

- Не зрозуміла, - Лів подивилася на мене так, ніби я звинуватила її чоловіка у зраді. – Кільця працюють справно вже багато років. Я думала, що він просто так послав за мною лійку.

- Він спочатку потер обручку, - похитала я головою і відпустила Б'янку, щоб та поквапилась на урок і не слухала дорослих розмов. - А потім виглянув у коридор і сказав, щоб тебе повідомили, що він чекає на тебе.

- Це більш ніж дивно, - Лів продовжувала натирати обручку. – Так, я піду до свого кабінету та спробую звідти покликати сина. Не подобається мені це все.

Я розуміюче кивнула і пішла з Люсі шукати Алісію, яка зараз мала урок на задньому подвір’ї.

Вона також була приємно здивована моєму поверненню.

- Зараз дам завдання цим ледарям і поговоримо, - вона покликала до себе учнів.

Придивившись, я зрозуміла, що це був клас Оскара. Усередині все різко стислося від усвідомлення того, що тут не вистачало одного учня, який ще вдень розмовляв зі мною.

Я розглянула всіх присутніх і, побачивши Метта, покликала його до себе.

Хлопець невдоволено підійшов до мене і зупинився на пристойній відстані.

– У нас можуть бути спільні теми для спілкування? - хлопчисько схрестив руки і невдоволено дивився на мене.

– Люсі, мені треба відійти, – звернулася я до подруги. – Якщо з Алісією замовлятимете напої, мені чаю з корицею.

Дівчина розуміючи кивнула, а я пішла на порожню ділянку і покликала до себе студента.

- Раді, що домоглися його виключення? - спитав брюнет, коли ми відійшли на пристойну відстань. - Йому навіть не дали попрощатися!

- Слухай сюди! - я суворо подивилася на хлопця. – Подібне ставлення виявлятимеш до подружок. Я була непритомна вчора і не знаю досі, що саме відбувалося в кабінеті директора. І повір, я, якраз, наполягала сьогодні на тому, щоб Оскара директор повернув назад. Але він не слухає нічиїх умовлянь. Проблема в тому, що я гадки не маю, що саме відбувалося вчора.

- І Ви вирішили, що я зараз все Вам доповідатиму? – холодно спитав учень. – На відміну від інших, я знаю і про зілля, і про те, що посприяло виключенню мого друга. І я не маю бажання розмовляти з Вами.

- А клопаша маєш бажання продовжувати ховати в кімнаті? - я невдоволено подивилася на учня, якому Оскар явно поступався в хамстві. – Я зараз можу зібрати вчителів та перевірити вашу кімнату. І я впевнена, що знайдемо ми там не лише звірка, якому не місце у школі.

- Як чудово, що в мого друга довгий язик, - невдоволено сказав Метт. - Гаразд, що Ви хотіли дізнатися?

– Що відбувалося вчора? - запитала я. - Чи чув ти хоч щось про вчорашню розмову? Чому так різко вигнали Оскара?

- Ніхто не знає, - розвів хлопець руками. - Оскара відвели, мало не під конвоєм, до кабінету директора. І заборонили перебувати в академії після того, як його випустили звідти. Я й поговорити з ним не встиг.

- Але я сьогодні зранку з ним спілкувалася, - здивувалася я. - Він був зі мною в будиночку містера Вайса. Чому ти не пішов туди?

- Клопаш став дивно поводитися, - знизав плечима хлопець. – Він ці дні сам не свій. Виє і гарчить увесь час. Я боявся, що нашого пухнастого друга можуть помітити. І мені довелося весь час провести з ним. До того ж, за два тижні канікули. Я насамперед вирушу до Оскара в гості. Заодно й клопаша відвезу. Занадто він шумно поводиться без господаря. Ще й лійки стали в кімнату стукати. Хоч уже давно до нас протискатися перестали.

- Ось, про це я хотіла дізнатися у містера Вайса, але спитаю тебе, - я уважно подивилася на хлопця. - Що ви робите, що лійки вас уникають? Набридла їх настирливість. Більш того, виявилося, що це лійки гоблінів, які заселяють академію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍