Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Ти ж його на ноутбуці пишеш.

А-А-А-А-А-А-А! Кірілла! В тебе мозок для краси?! Якби ти приймала участь в конкурсі «Рубрика найтупіших відповідей», ти б виграла золотий кубок і фургон медалей в придачу.

— Та буду собі підказки писати, щоб легше було розібратися.

— А.

Невже? Невже перша розумна відповідь? Белісімо, Кірілла! А тепер зупини грім свого серця.

— Я прийшов сказати, що смажена картопля готова, можемо йти їсти.

Це так прозвучало, ніби ми сім'я і живемо разом вже дуже давно, але що поробиш, якщо це не так? Ну і нехай! Буду жити одним днем. А точніше секундою, що обгортає нас зараз.

Запах смачної їди вдарив у голову, захотілося тут і зараз опустошити тарілку. Але я вихована дівчинка. Після цих думок почувся легкий смішок, що змусив Ібрагіма підняти очі.

— Щось розсмішило?

— Шизофренія.

Він дивно глянув на мене.

— Жартую.

Ні, не жартую. Мене накриває, коли ви біля мене. В прямому сенсі цього слова. 

Швиденько стоптавши картопельку, моментами поглядаючи на нього, ловлячи іскру у відповідь, я подякувала, схопила десерт в руку — печиво з шоколадом, і побігла продовжувати роботу за ноутбуком.

Вирішити «забити» і зробити завдання як підказує інтуїція, виявилось кращим, ніж мучити голову незрозумілими догадками. Ще декілька хвилин і робота готова. Я підключила мобільний інтернет, адже Wi-Fi через відсутність світла відпочиває на мальдівах і закинула в classroom практичні. 

Оченята вже потроху злипалися, тому я закрила ноутбук і пішла на дотик шукати вчителя. Два рази ледь не вбилась об поріг, хоча фонар у телефоні освітлював підлогу. За поворотом стикнулась з ним тілом і на мить застигла. 

— Я..Цей..Спати..Вже хочу...

— Ходи.

Що на мене найшло? Всі розумні слова із хоробрістю загубилися в галактиці...

— А де ви будете спати?

— Окремо, чи ти хочеш...

— А, ні ні ні! Що ви.. — істеричний сміх перебив продовження його речення.

Ми зайшли в спальню. Він постелив собі на підлозі, біля ліжка, на якому спатиму я. Так близько, але водночас так далеко... Моя недосяжна зоря у небі вагань...

Я лягла. Він теж. Обернулась, глянувши вниз і зустрілась із його очима, після чого лягла назад на спину вдивляючись у стелю.

Взяла до рук телефон описати свій стан обгорнутий римою, адже натхнення появилось неочікувано, як і закоханість до цього чоловіка.

«Ти — моя мрія. Я — твоє кохання.

Я б так хотіла обійматися до рання.

Прийти до тебе і забути все на світі,

На вічність розтягнути наші миті.»

— А пам'ятаєте, як ми здавали екзамен на тему «Перша медична допомога», прийшла моя черга і тією самою «людиною без свідомості» я змусила бути вас? — почувся мій голос в цій мертвій тишині.

— Таке забудеш... — він поглянув на стелю, а в голові вже вимальовувались спогади.

«—Візьми когось із групи, до прикладу Делалін...

— А давайте ви.

— Ні-ні.

— Та давайте, що слабо? — з моїх вуст це звучало по дурному і дико, але виявилось ефективно.

Ібрагім Микитинецький ліг на підлогу. Глядачі моєї групи наблюдали. А я підійшла до нього і присіла.

— Зробіть вигляд, що ви вмерли.

Він поглянув на мене і застиг, через що я продовжила:

— Не від мого вигляду. Просто вмерли. Закрийте очі і розслабтесь. Зараз все в моїх руках. Тільки я можу вас врятувати.

Мужчина виконав моє прохання. Я розімнула руки. А після — перекинула ногу і сіла так, що мої сідниці з'єдналися із його тазом, а точніше — осідлала його. Його очі зразу ж перелякано розплющились:

— Не обовязково ось так.. — він почав хвилюватись, — Зазвичай, достатньо збоку при...

— Ви вмерли. Закрийте очі.  

Чоловік видихнув і заплющив свої загадкові очі.

Я торкнулася руками його грудей, та навіть через светр було відчутно, як б'ється його серце. Ще з секунду я насолоджувалась дотиком, а потім різко, наче професіонал, визначивши промацуванням місце натискання, кладу одну руку долонею вниз, а другу — навхрест поверх неї. Корпусом, не згинаючи рук у ліктьових суглобах, повторювала натискування із секунди в секунду і дійшло до шістдесят разів за хвилину. 

Тільки він хотів сказати «вдосталь» як я швидко, але вправно, закрила одною рукою йому ніс, а другою — відкрила рот, запустивши в нього повітря зі свого, як показувало навчальне відео, закінчивши «порятунок» звичайним солодким, ніжним і секундним поцілунком. 

Ток пройшовся по його серцю. Обпік все і зразу. Він би довіку хотів відчувати на собі її дотики, але...