Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Це було зайвим. — він протер долонею вуста, нахмуривши брови.

— А раптом вам був просто необхідний ковток воздуху? І я вам його надала. Тільки придставте, ви практично дійшли до того світу, як..

— Кірілла. Ти розумієш про що я. — не дав він мені договорити.

— Все ж зробила правильно. — фиркнула я у відповідь.

Практично. Всього лиш додала ізюминку свого... Бажаного...

Пролунав дзвінок. Всі вийшли ошалешені. Я, вже опинившись біля дверей, обернулася глянути на нього і неочікувано зловила погляд, що у відповідь ковзав по мені, поки руки збирали речі в сумку. Я готова була закрити зсередини двері і кинутися йому в обійми, як раптом Делалін схопила мене за руку, закидуючи питаннями і вимагаючи пояснень.

— Я, здається, вмер. — зайшов він до туалету і промив обличчя холодною водою з крану.»

Сміх пройшовся кімнатою, адже це було дійсно кумедно згадувати. 

— Знаєте, вибачте, що так вчинила. По дурному було. Хоча, в принципі, ми незабаром й так забули про той інцидент.

— Саме з того моменту ти запала мені в душу... — пройшлись думки мого вчителя, які він озвучив тільки у своєму серці.

— Гаразд. Давай, мабуть, спати. Завтра рано вставати, мені на роботу, тобі вчитися. — ці слова вже прозвучали вголос.

— І нам двом в одне місце... — посміхнулась я, не розуміючи чому. Черговий припадок? Та на цей раз він швидко пройшов від усвідомлення реальності, — Ну що ж, добраніч тоді. Солодких вам... Снів.

— І тобі. 

«І тобі»... Два слова... А так ріжуть слух і, ніби, виливають гарячий віск у серце, вимальовуючи всередині нього малюнок, що збільшується з кожною секундою, через що серце просто взривається. 

Все таки, на диво, заплющивши очі, я дійсно впала у сновидіння. Воно було таким чудесним, я у снах знову літала, але в реальності часто крутилася через що нечайно злетіла з ліжка і впала на підлогу. На підлозі лежало одіяло та... Ібрагім. 

Він, як і я, міцно спав. Відчувши тепло біля себе, я пригорнулася до того тепла, а точніше до чоловічого тіла. Звикнула ночами обіймати Джинсика — свого іграшкового медведя і випадково переплутала його із вчителем. Мужні руки за декілька секунд опинилися на моїй талії. Здається, він теж не усвідомлено кинувся до тепла. Тоді... З ким він переплутав мене...? Так ми й ночували в обнімку, самі того не розуміючи. 

Та ранок рано чи пізно приходить і розплющивши очі, серце почало закидувати нас питаннями вимагаючи пояснень. В обидвох шок на обличчі, страшні думки почали лізти в голову, але їх перебив мій спогад:

— Боже... Я згадала... Як настільки сильно крутилась, що гепнулась з ліжка. І вирубалась.

Сміх відбивався в кожній із стін. Ще довго в пам'яті гулятиме цей незручний, але приємний момент, який нам припала честь пережити. Ми швидко зібрались, поснідали і вийшли з будинку.

Він розігрів машину. Звідки у нього взагалі є машина...? В салоні знову мовчанка повернулась на берег. За декілька хвилин ми добралися точки закінчення поїздки і вийшли з транспорта, що Ібрагім припаркував біля училища.

Делалін із вікна побачила знайомі фігури і вже збирала в купу усі питання, які задасть своїй подрузі. 

— Дякую, що підвезли.

— Та не залишив би в хаті.

Я пришвидшила кроки і знаходилася тепер спереду нього, але не все так просто. Розвернувши тіло в його сторону, я вдивлялася в його очі, поки доходила до дверей задом наперед. Останній кинутий погляд і останні сказані слова, що першими прозвучали із його вуст.

— Хорошого тобі навчання, Кірілло.

— І вам теж хорошого навчання, ой, точніше роботи.

Знову його посмішка стала заключним, що побачили мої очі, коли він звернув за поворот.

Ми пішли. Кожен своєю дорогою. Кожен на свій урок.

Та діставшись свого кабінету, на мене зразу ж налетіла Делалін.

— Я не поняла! Ви що з Ібрагімом Микитинецьким...?

— Ой, довга історія, Дел. Якось розкажу.

— Оце скучно я живу!

~ THE END ~