Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

Хлопці подивилися один на одного. Обидва в багнюці, на землі, у дивних позах один на одному.

Не встиг Хаол насолодитися демонстрацією своєї перемоги, як Вайо хитромудро викрутився, забрав стрічку та підскочив, закрученим рухом підійнявши і приятеля з собою.

- Хаха! – грайливо кинув він руки на плечі переможцю, почавши зав’язувати йому хвіст.

Хаол у шоці завмер. Приятель був настільки близько до його обличчя, що парубок ледь не відчував його дихання. Він дивився у великі блискучі очі, дрібні цяточки на носі та щоках, рум’янець, довгі вії, гарні брови, рожеві губи… Хлопчик затамував дихання, відчуваючи, як серце не те що прискорилося, а як воно виривається з грудей, калатаючи ніби скажене. Загорілися щоки, пришвидшилося дихання, запаморочилося у голові.

- Хаха! – легко відскочив Вайо, завершивши хвостик.

Хаол загальмовано повернув обличчя до нього. Проковтнув слину.

- М! – показав той язика і втік.

Хлопчик в блакитному погнався за ним, оминаючи будь-які перепони.

Вчителі, спостерігаючи все це, переглянулися один із одним, приходячи одного і того самого висновку, щодо сьогоднішньої прогулянки.

Учні бігли поміж людей та возів, повз коней і прилавки на узбіччі. Вони перескакували калюжі, канави, каміння. Та хихотіли. Вся вулиця і будь-хто, що перебував десь поруч – усі вони чули дзвінкий підлітковий сміх, від якого з глибин пам’яті підіймалися теплі спогади про перше кохання. Хлопці летіли вулицею, немов два вітри, заражаючи своїм настроєм усіх навколо.

Одна вулиця, друга, третя, як Вайо знову вирішив звернути. Чкурнув у вузький провулок. Стрімко пробіг його і одразу ж звернув наліво, своїм сміхом сповіщаючи Хаола де ж він знаходиться. Переслідувач завзято забіг у провулок слідом за ним. Оминув тісний перехід між вулицями, звернув і шоковано округлив очі.

За декілька метрів стояла ціла компанія з молодиків, що обступили Вайо і тримали його за передпліччя. 

- Хаха! – зверхньо сміявся високий парубок, що схопив підлітка. – А що тут маг забув? А? – нахилився до нього, змушуючи стиснутися.

- Відпустіть мене, - смикнув Вайо рукою, не в силах вирватися.

- З чого б це? – зухвало вліз один з нападників. – Так жваво бігав. А зараз увесь свій запал втратив?

- Гей! – влетів до них Хаол і на всій швидкості відірвав руку від друга. – Не чіпайте його! – закрив Вайо собою.

Тут було по меншій мірі п’ятеро сильних парубків, які дивилися на цю строкату дрібноту, як на комарів, яких легко могли прибити. У Хаола почали тремтіти коліна. Погляд його бігав від одного хлопця до іншого, у нерозумінні, що йому зараз робити. Пустити у них блискавку – виженуть з академії та кинуть в Анкору. Начаклувати якийсь щит – а де гарантії, що він спрацює і хоч якось захистить? Починався справжній мандраж і паніка від цієї безвихідної ситуації, де їх все одно поб’ють, а захистити себе вони не можуть ані кулаками, ані магією.

Вайо різко схопив приятеля за руку і помчав із ним назад. Зі всіх ніг, що було сили. Аби тільки втекти та сховатися якнайдалі від хуліганів, у яких невідомо наскільки поганою була думка про магів.

- Гей! – обурено крикнули їм парубки у спину. – Вони тікають!

- Хаоле! – злякано обернувся чарівник в червоному.

Той міцніше стиснув долоню і почав жвавіше перебирати ногами.

Вони промайнули вузький прохід між домами, яким дісталися цієї вулиці, ще один, звернули наліво, загубилися серед дивних проходів і чиїхось дворів, перелізли через зруйнований паркан, змінили ще пару вулиць і нарешті зупинилися біля якоїсь арки, що була виходом з чийогось подвір’я на дорогу. Захекані, втомлені, вони голосно і важко дихали, озираючись назад. Хаол поглянув на приятеля:

- Ти як…? – із задишкою намагався говорити, стискаючи його руку. – Усе добре…? Вони нічого не зробили…?

Вайо повернувся до друга. Затримав погляд на його очах. Зробив крок назустріч, поклав долоню на шию та пригорнувся до вуст, опустивши повіки. Хаол завмер, припинивши навіть дихати. Серце калатало ще сильніше, ніж до того. Голова ледь розуміла, що відбувається. А губи відчули жар. Справжнє полум’я і сонце, які доторкнулися до нього в цьому місці.

Вайо нерішуче відсторонився, повільно відкриваючи очі. Забрав долоню з шиї, відпустив руку і схвильовано поглянув на Хаола. Миттю заховав обличчя. Нервово завів волоски за вухо.

Хаол не рухався. Секунда йшла за секундою. Як зненацька його тіло викинуло магічний імпульс у землю, що похитнув паркан та найближчі будівлі.

- Хаоле? – глянув Вайо на нього, здогадавшись хто є причиною легкого землетрусу. – Хаоле! – злякано підскочив, намагаючись вхопити тіло, що падало.

Однак тільки хлопець наблизився до друга, його вдарило блискавкою, від якої Вайо відскочив і шоковано впав. Хаол знепритомнів.

Пара хвилин і перелякані викладачі вже були тут, прибігши на джерело імпульсу.

- Хаоле! – шоковано підскочив Ракор до вихованця та миттю затягнув його собі на коліна. – Що сталося? – глянув він на іншого учня. – Що таке? – повернувся до підопічного і дбайливо похлопав дитину по щоках.

- Що трапилося? – не менш схвильовано продовжував Согнот, оглядаючи власного учня. – Що ви робили? Ти в порядку? – побіжно пройшовся очима по Вайо.

- Я… - нерішуче почав той. – Я поцілував його…

- Поцілував? – перелякано повторив чоловік у червоному. – Куди ти квапишся? От куди ти квапишся? – з докором почав він жестикулювати. – Він водяної крові, - кивнув на Хаола. – Збав температуру. Треба тліти, а не спопеляти. Тліти, - пальцями вказав на важливість цього слова. – Ти розумієш що це? Поступово збільшувати градус. А ти вже розпалив вогнище з Золоту вежу! – емоційно змахнув руками. – Куди ти квапишся?

Ракор стурбовано покосився на цю розмову і натиснув великим пальцем Хаолу в центр чола, приводячи його до тями.

- У Хаола хитка душевна рівновага, - неголосно продовжив він, аби інші чарівники чули. – Тож різких дій дійсно краще уникати.