Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

співчуття «нещасним загарбникам», від готовності померти за чужих і своїх дітей до згоди працювати у борделі, від ситуативної зрадницької поведінки до втіленого бажання «стати до боротьби».

Жіноча історія окупації ще очікує всебічного дослідження. Вивчення індивідуальних жіночих стратегій може поставите під сумнів підважити концепт «єдності» та «однаковості» та вплинути на зміну пам’яті про окупацію, переводячи їх з режиму мовчазного співчуття/засудження у режим розуміння та аналізу.

Радимо почитати

1. Беркгоф К. Жнива розпачу: життя і смерть в Україні під нацистською владою. — К., 2011. — 455 с.

2. Білівненко C. М. Радянська жінка в умовах Другої світової війни // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету / C. М. Білівненко, Р. Л. Молдавський, Н. О. Соляник. — Запоріжжя, 2012. — Вип. XXXII. — С. 256–263.

3. Бурдс Дж. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні : Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства / За наук. ред. Г. Грінченко, К. Кобченко і О. Кісь. — Київ: ТОВ «Арт-книга», 2015. — С. 278–306.

4. Гінда В. Жіноче тіло як один з ресурсів виживання на окупованих нацистами територіях [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.historians.in.ua/index.php/zabuti-zertvy-viyny/979-volody-myr-hinda-zhinoche-tilo-iak-odyn-iz-resursiv-vyzhyvannia-na-okupo-vanykh-natsystamy-terytoriiakh

5. Заболотна Т. Життя та побут міського населення напередодні та в роки окупації (1941–1944 рр.) // Україна в Другій світовій війні: Погляд з XXI століття. Історичні нариси / Під ред. В. А. Смолія та ін. — К. : Наукова думка, 2011. — Кн. 2. — С. 7—43.

6. Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні. — К. 2010. — 368 с.

7. Лисенко О. Повсякденна історія війни: методологічні нотатки // Сторінки воєнної історії України : Зб. наук. ст. — Вип. 13. — К., 2010. — С. 8-22.

8. Пастушенко Т. Будні нацистської окупації України у спогадах колишніх остарбайтерів // Сторінки воєнної історії України : Зб. наук, статей / Відп. ред. В. А. Смолій. — НАН України. Ін-т історії України. — Вип. 11. — К., 2008.

9. Подольський А. Єврейські жінки України у період Голокосту і нацистської оккупації (1941–1944 рр.): спроба дослідження трагічної долі // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні : Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства / За наук. ред. Г. Грінченко, К. Кобченко і О. Кісь. — К. : ТОВ «Арт-книга», 2015. — С. 219–230.

10. Стяжкіна О. «Окуповані» жінки : чинники, ресурси та стратегії виживання // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні : Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства / За наук. ред. Г. Грінченко, К. Кобченко і О. Кісь. — К. : ТОВ «Арт-книга», 2015. — С. 185–195.

11. Україна в Другій світовій війні. Погляд з XXI століття. Історичні нариси / За ред. В. А. Смолія та ін. — К. : Наукова думка, 2011. — Кн. 1.

Розділ 11

Українки-політв’язні в таборах ГУЛАГу: вижити означає перемогти

Оксана Кісь

Масові політичні репресії сталінських часів — одна з найбільш трагічних сторінок історії України XX століття. Пік політичних переслідувань — за масовістю та за рівнем жорстокості — припадає на кінець 1930-х років і триває до смерті диктатора у 1953 році. Головне Управління Таборів (ГУЛАГ) — спеціальну структуру для виконання покарань — було створено ще у 1929 р. за особистим наказом Й. Сталіна. Загальна кількість громадян, які зазнали репресій у вигляді позбавлення волі чи значного її обмеження на порівняно великі терміни за період від 1920-х до 1953 р. становить не менше 25–30 млн осіб.

Від 1939 р. стало зростає частка політв’язнів — у 1946 р. вони становили 60 % ув’язнених. Водночас відбувалося збільшення кількості українців у ГУЛАГу: перед війною їхня частка становила близько 14 %, але вже на початку 1950-х років кожен п’ятий в’язень ГУЛАГу був українцем. У той самий час змінювався і гендерний склад ув’язнених: у 1941 р. жінки становили 7,6 % загальної кількості невільників, до літа 1944 р. їх було вже 26 %, а на 1 січня 1945 р. частка жінок сягнула 30,6 %.

Жінки були не лише серед в’язнів ГУЛАГу, а й серед тих, хто працював у цій системі. Характерно, що частка жінок по обидва боки колючого дроту зростала синхронно. Через те що під час війни на фронт було мобілізовано значну кількість основних кадрів таборів та колоній, їхні робочі місця заступили інваліди та жінки. У 1944 р. частка жінок, які працювали на адміністративних та господарських посадах у таборах і колоніях, становила 31 %. У той самий час серед службовців ГУЛАГу 12 % становили українці.

Попри те що масові жорстокі політичні репресії і переслідування за національні, політичні та релігійні переконання так чи інакше зачепили чи не кожну українську родину, ми досі мало що знаємо про повсякденне життя українських політв’язнів ГУЛАГу. Невільницький досвід українських жінок, тисячам з яких довелося відбути довгі роки у таборах та в’язницях, заслуговує на особливу увагу. Як жінки сприймали те, що з ними відбувалося? Що допомагало їм виживати в нелюдських умовах і долати найкритичніші моменти? У цьому розділі, спираючись на спогади колишніх політв’язнів, ми розкриємо основні сторони повсякденного життя українок — невільниць ГУЛАГу: їхній побут, працю, творчість, релігійне і національне життя, материнство та особисті стосунки.

Хоча загальні умови утримання жінок і чоловіків були більш-менш однаковими протягом існування ГУЛАГу, вже від осені 1945 р. керівництво вживало заходів для того, щоб ув’язнених жінок повністю ізолювати від чоловіків. Насамперед у змішаних зонах чоловікам заборонили відвідувати жіночі бараки і навпаки. У 1947 р. чоловічі та жіночі зони утримання було чітко розмежовано, а керівникам підрозділів наказано «суворо стежити за недопущенням зв’язків та спілкування поміж ув’язненими чоловіками і жінками в житлових зонах і на об’єктах робіт». Попри всі зусилля повного розділення та ізоляції жінок від чоловіків досягти так і не вдалося.

Репресивна система (втіленням якої був ГУЛАГ) була покликана покарати і перевиховати тих, хто насмілився протидіяти радянському режимові чи критикувати його. У таборах в’язні мали відчути своє безсилля, розкаятися, відмовитися від спротиву, підкоритися системі і прийняти тоталітарний режим як єдино можливий спосіб існування. Усі сторони функціонування ГУЛАГу були підпорядковані цій меті: здійснювався цілковитий контроль над базовими життєвими потребами ув’язнених (житло, їжа, час, гігієна, безпека, приналежність, спілкування та ін.), усі сторони їхнього життя суворо регламентували, маніпулюючи ними для коригування поведінки в’язнів за допомогою заохочень і покарань. Суттєво обмежуючи доступ в’язнів до ресурсів, система змушувала їх опуститися до рівня основних інстинктів — до виживання.

Побутові умови: житло, харчування, праця, медична допомога

У таборах та колоніях в’язні жили переважно у великих дерев’яних бараках, заставлених двоповерховими нарами. На відносно малій площі розташовували значну кількість людей — від кількох десятків до кількох сотень. Умеблювання бараку могло включати стіл, лавки,