Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь

Коляска / Пер. М. Рильського // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 2. — С. 153‒164.

Записки божевільного

Повість уперше опублікована в збірнику «Арабески» (1835, ч. 2) із підзаголовком «Клапті з записок божевільного». У початковому реєстрі «Арабесок» зазначена повість «Записки божевільного музиканта»; очевидно, йдеться про текст, який потім і став «Записками божевільного». Отже, у попередньому варіанті повісті, як і в «Портреті» чи «Невському проспекті», мало б йтися про романтичне протиставлення художника натовпові і про високе божевілля як знак відчуження. Інше джерело «Записок божевільного» — незакінчена Гоголем п’єса «Володимир третього ступеня», яка розповідала історію божевільного, котрий настільки захопився мріями про нагородний хрест, що став себе уявляти цим орденом.

Задум повісті виник, очевидно, у 1832‒1833 рр. П. Анненков згадував, як під час свого першого візиту до мемуариста Гоголь звернув увагу на «літнього чоловіка, що розповідав про звички божевільних, про сувору, майже логічну послідовність у розвитку безглуздих їхніх ідей. Гоголь підсів до нього, уважно вислухав його оповідь <…> Більша частина матеріалів, зібраних із розповідей літньої людини, були використані Гоголем згодом у “Записках божевільного”» (Гоголь в воспоминаниях современников. — М., 1952. — С. 261). Утім існує свідоцтво, яке корегує здогади Анненкова. Доктор О. Тарасенков, котрий лікував Гоголя в 1852 р., пригадував, як завів із письменником розмову про те, чи був знайомий Гоголь з якимись нотатками справжніх психопатів, коли працював над «Записками божевільного». «Він відповів: “Читав, але після”. — “А як же ви так достовірно наблизилися до правди?” — спитав я його. “Це легко: варто уявити собі…”» (Тарасенков А.Т. Последние дни жизни Н.В. Гоголя. — М., 1902. — С. 11). Завершує роботу над «Записками божевільного» Гоголь у вересні-жовтні 1834 р.

Неодноразово гоголезнавці вказували на те, що Поприщін — чи не «найавтобіографічніший» з героїв Гоголя. Ідіома «служебное поприще», що від неї веде своє прізвище герой «Записок божевільного», позначало в гоголівській Росії сферу надій і амбіцій. Гоголь-чиновник (ця кар’єра письменника тривала дуже недовго) в лещатах бюрократичного Петербурга цілком міг наслідувати долю свого героя, якби не звернувся до мистецтва. З іншого боку, не менш відчутно в «Записках…» втілена і сама ідея мистецької діяльності (тут писання, але пригадаймо, що напочатку запланований твір мав назву «Записки божевільного музиканта») як пророцького божевілля.

У «Записках божевільного» є чимало алюзій на конкретні історичні події чи історичні/політичні постаті, від О. Меншикова до К. Розумовського (див.: Макогоненко Г.T. «Медный всадник» и «Записки сумасшедшего»: Из истории творческих отношений Гоголя и Пушкина // Вопросы литературы. — 1979. — С. 91‒125). Так, і фатальна закоханість Поприщіна у дочку генерала була для сучасників Гоголя прозорою вказівкою на П.А. Габбе, який до нестями захопився дружиною генерал-губернатора М.С. Воронцова, через що збожеволів і вважав себе втраченим сином імператора (Козлов С.Л. К генезису «Записок сумасшедшего»// V Тыняновские чтения. — Рига, 1990. — С. 12‒15). Окремий інтерпретаційний момент — іспанська тема в «Записках божевільного». Цікаво, що на початку XIX ст. в російській мові існувала калька з французької ідіоми «chateaux en Espagne» (дослівно «замки Іспанії»); зараз ми б вжили еквівалентне поняття «повітряні замки». Таким чином, мотив Іспанії був ще однією вказівкою на безумство чиновника (Белоногова В.ТО. Вторые Гоголевские чтения: Н.В. Гоголь и мировая культура. — М., 2003. — С. 64‒73). Іспанська складова «Записок божевільного» пов’язана із реальними політичними перипетіями з іспанським престолом 1833 р., джерелом інформації про які для Поприщіна є газета «Северная пчела». Після смерті короля Фердінанда VII в Іспанії починається гостра боротьба за трон. Перебіг цих подій змушував сучасника згадувати про події і наслідки французької Липневої революції 1830 р. Іспанська історія розказана Гоголем до проголошення королевою неповнолітньої дочки Фердінанда VII, яке спонукало карлістів, прихильників брата короля Дона Карлоса, заявити право на престол, посилаючись на закон, що забороняв жінці бути правителькою Іспанії. Погоджується з ними і Поприщін: «Не може дона зійти на престол. Ніяк не може».

Із темою романтичного божевілля, в якому ірраціональне протиставлене пошлості натовпу, в поєднанні з топікою «любов — безумство» (адже гоголівський Поприщін марить нерозділеним коханням) у повісті пов’язані численні суто літературні й культурно-історичні алюзії: від божевілля несамовитого Роланда, любов якого відкинула Анжеліка (поема «Несамовитий Роланд» Аріосто), уявного божевілля Трістана (середньовічний роман «Трістан та Ізольда») до «Страждань юного Вертера» Гете і безумства Пігмаліона, закоханого в Галатею (з «Пігмаліона» Русо). Наразі головними літературними «попередниками» Поприщіна є, очевидно, безумець Дон Кіхот і принц Гамлет. Щодо останнього тут варто відзначити перегук численних повторів репліки Поприщіна «нічого, нічого мовчання» із фінальною реплікою Гамлета «а далі — тиша» (на гамлетівських мотивах «Записок божевільного» наголошувала О. Дилакторська в монографії «Фантастическое в Петербургских повестях Н.В. Гоголя» (Владивосток, 1986); про ґетевські алюзії писав М. Вайскопф (Вайскопф М. Сюжет Гоголя: Морфология. Идеология. Контекст. — М., 1993). Листування собак у «Записках божевільного» співвідноситься із «Життєвими поглядами кота Мурра» Гофмана і «Розмовами двох псів Сціпіо і Берганса» Сервантеса.

Українські переклади і видання

Запыски прычынного / Пер. Олены Пчилкы // Пчилка О. Переклады з Н. Гоголя. — К., 1881. — 68 с.

Записки божевільного / Пер. М. Рильського // Гоголь М. Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. — К., 1932. — Т. 4. Повісті.

Записки божевільного // Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X., 1935. — С. 277‒287.

Записки божевільного / Пер. М. Рильського // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К., 1952. — Т. 2. — С. 165‒185.

Рим

Уперше надруковано за наполегливим проханням М. Погодіна в журналі «Москвитянин» (1842, № 3) із підзаголовком «Уривок» (в анонсі публікації обіцяна читачеві повість мала назву «Мадонна деі фіорі»). Первинний задум твору сягає роману «Аннунціата», роботу над яким Гоголь розпочав у 1838‒1839 рр. і окремі частини якого читав на початку лютого 1840 р. у Аксакових. У 1842 р. «Рим» було завершено і прочитано спочатку в будинку Аксакових, потім — на літературному вечорі князя Д.В. Толщина. С.Т. Аксаков у зв’язку з цим згадував: «Незважаючи на високі чесноти цієї п’єси, задовгої для читання на рауті <…>, читання майже заколисало половину глядачів; але коли наприкінці п’єси дійшло до комічних розмов італійських жінок між собою і з чоловіками, вся громада прокинулася і відчула захоплення, котре і залишилося надовго у вдячній