Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Ну як тут встояти? Навіть не думаю!

Після всіх поцілунків і обіймашек, мені так добре і легко. Як же правильно я вчинила. Адже могла зараз проводити час з іншим. Обманювати хлопців, себе, і все через сприйняту надто близько у підлітковому віці казочку, про того самого особливого міченого принца.

Дивлячись на Ведмедя, думаю, ну хіба не принц?

Звідки я знаю, які вони бувають у реальності. Мій добрий, турботливий, веселий і навіть на кухні виглядає крутезно. Заворожено спостерігаю за його процесом готування. Мишко обсмажує овочі і м'ясо в різних сковорідках. За всім встигає стежити і помішувати, не забуваючи мене розважати.

М-м... яким ароматом наповнюється кухня. Слинки течуть. Вже хочеться спробувати.

Найбільше мене тішить, що Міша не став сильно злитися через ворожіння. Бачила, він засмутився. Ну так, я розумію. Кому буде приємно усвідомити, що дівчина шукала на ньому мітки. Сподіваюся, ми покінчили з таємницями. Все-таки вони дуже непокоїли і обтяжували мене.

Якби ще Гліб не сильно образився…

Поки Мишко займається біля плити, збігала провідати сомика. Сьогодні не співав, але плавав активно, коли я до акваріума нахилилася. Ще одне підтвердження, що Ведмідь не думає лише про себе. Ось і про вихованця піклується. Відійшла від акваріума, і ще раз розглянула полички з нагородами.

Все розташовано у нього гарно, зі смаком, не як попало закинуто. Тільки одна річ виглядає безглуздо та валяється збоку столу. Підіймаю. Я ще минулого разу звернула увагу на підставку для колекційного м'яча. Такі є у нас вдома з автографами від відомих футболістів і один з самого легендарного татового матчу, яким він найбільше пишається.

Чомусь у підставці Міші порожньо.

Повертаюся на кухню, подумуючи, влаштувати для Ведмедя сюрприз. Він мені подарунки дарував. Можу і я щось приємне зробити у відповідь. Подбаю про його підставочку. Адже тепер ми разом. То й можна не стримуватися.

- Зірочко, вечеря готова! - оголошує Мишко, повертаючись до мене. - Поки готував, подумалося, треба було вибрати більш вишукану страву. Таке, що люблять дівчата. Пудинги-шмудинги всякі. А я тут розвів готування не в той бік. Можу замовити доставку...

Підходжу до нього, сама тягнуся обніматися.

- Якщо терміново не даси ведмежу печеню, я її гарячою у тебе вкраду. Від ароматів у мене живіт ось-ось у вузол згорнеться. Давай вже!

Мишко задоволений, сміється.

Разом накриваємо на стіл. Сідаємо спочатку навпроти. Потім перебігаємо ближче зі стільцями. Дуємо одне одному на тарілки. Поруч з Мішею і так завжди спекотніше стає, а тут і страва, як з вогненної лави дістали.

Трохи охололо, накидаємося. М-м... їм і не можу зупинитися. Хоч би виделку не проковтнути.

- Ду-уже смачно! Відразу не міг сказати, що ти ще й кулінар, крім футболу? Пригостив би мене, і я б про всі мітки на світі забула.

Мишко плескає себе по лобі.

- Та я ж казав, що смачно готую!

- Е-ем... Думала, ти жартував. Тоді мені не вірилося, - знизую плечима.

- Тому раніше вибрати мене не могла? Вважала брехуном? - знову стає серйозним.

Ну що тут поробиш... було непросто докопатися, який Ведмідь насправді.

Винувато киваю, червоніючи.

- Мишко, не ображайся, але я тебе в першу чергу вважала брехуном і ненадійним хлопцем. А потім стала краще дізнаватися. Зрозуміла, що ти не такий. От і з цим правда підтвердилася. Тепер я ні крапельки не сумніваюся в тобі. Обіцяю, що і далі не буду!

- Алінко, ти моє світле диво, - Міша посміхається, але, здається, трохи розчуленим. - Я і не сумнівався в тобі. Щодо мене, не все так просто.

- Гей, не наговорюй! Добавку давай! - тормошу я його.

Якось виходить, що під час вечері я більше нас веселила. Відчуваю, що настрій Ведмедя пов'язаний зі мною. Переймається через мітки, напевно. Сестра радила довше не зізнаватись. А я ж така, що довго в собі носити не можу. От і вивалила правду, аби нарешті полегшити муки сумління.