Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Навіщо твій дар, якщо ти не змогла врятувати мою дочку та інших дітей, викрадених для насильства.

— Я не все знаю, і ваша дочка, взагалі-то жива!

— Що?!

— Руки прибрав від дитини! — рявкнув магістр Ялін.

Роздивилася чоловіка, що налетів на мене. Високий, худорлявий зі слідами крайнього недосипу і втоми на обличчі. А ще, пил робить його волосся сивим.

— Ваша дочка, ту, що викрадали, жива. Вона відірва ще та. І якщо не хочете знати правду, краще підіть. Інакше вам буде ще болючіше.

— Говори! — взмолився чоловік.

Поклала долоню йому на голову, адже він схилився до мене. Показала поведінку його дочки після викрадення. Ця дівчина поводилася досить розв'язно і явно отримувала задоволення від того, що відбувається. І особливо їй подобалося лякати новеньких, з викрадених, і знущатися над ними. Вона здавала всіх, хто збігав. Побічно, на її руках була їхня кров. Адже всі, хто втікав, гинули. Не знала, що можу це, показала чоловікові минуле. І особливо те, як ця гадина втекла і де вона зараз у цей момент.

— Знайду цю поганку, не подивлюся, що дочка рідна. Тиждень сидіти не зможе.

— Ростеш мала, — сказав запіханий Шаєр. — Як відчував, не дарма прибіг. Гей, Ліє, приходь до тями.

Мене легенько поплескали по щоках.

— Так, кошеня, дивись на мене і відпусти дядька, ментально. Ось так, молодець.

Алекса і Януша до мене не пустили.

— Магістре Ялін, можна Лію? — підійшов Геннадій.

— Що потрібно?

— У нас сьогодні концерт, Ліє, допоможеш? Є круті ідеї, можеш допомогти реалізувати!

Шаєр подивився на мене і переглянувся з ведмедями.

— Гаразд, іди. Тільки скажи спочатку, як ти почуваєшся?

— У порядку. Все добре.

— Генка, її в їдальню спочатку відведи, — сказав суворо брат. — І краще відразу до натовпу.

Хлопець тільки кивнув і, схопивши за руку, бігом помчав до входу в академію. Я ледь встигала за ним, хлопець намагався підганяти мене, я висмикнула свою руку з його лапи. Геннадій обернувся і серйозно подивився на мене. А я в одну мить обернулася кошеням. Він тільки зітхнув, підхопив мене на руки і побіг ще швидше.

— Хм, а так зручніше тебе нести. Маленька, легенька. Їсти, я сподіваюся, ти будеш по нормальному?

Фиркнула і ледь не вкусила його. У їдальні вже було багато людей. Мене посадили на стілець, я миттю обернулася, поки очманілі студенти не кинулися тискати. Навіть коли набула нормального вигляду, студенти були очманілі. А Геннадій, швидко вліз позачергово і нагріб усього на тацю. Йому багато чого не дуже втішного висловили. Він у відповідь таким самим чином відповів і наприкінці додав, що тоді без концерту залишаться. Одразу перестали лаятися. Їли ми вдвох дуже швидко.

— А коли концерт?

— Не повіриш, за годину!

— А заняття як же?

— Щоб я так знав!

Зосередитися Геннадій зміг тільки в концертному залі, щоб я налаштувалася на нього і зрозуміла, що робити на концерті. Перша барабанна установка трохи перекривала другу, і сядь я за неї, мене ніхто не побачить. Ми мало не посварилися, коли я сказала, що буду сидіти ззаду. Хлопці з гурту вирішили спір по своєму, трохи перемістили першу установку і тепер мене трохи було видно.

— З яких пір ти соромишся, зірка наша?!

— Привіт, — сказав Алекс із друзями, він прийшов до концертної зали одним із перших.

— О, твої друзі, тепер зрозуміло! А Лія зніяковіла.

Алекс зняв мене зі сцени і просто обійняв, мовчки. Я, своєю чергою, стиснула його, теж з усіх сил. Його друзі відвернулися і закрили нас своїми спинами.

— О, хлопці, ви вже тут, — зрадів їхній куратор. — Займайте свої місця в залі, не варто музикантів відволікати.

Генка висмикнув назад мене на сцену.

— Ми коли виступаємо?

— Одразу, — обрадував мене Люк, — виступаємо тільки ми! Пам'ятаєш, пісні були на останньому концерті і потім ще записували? — Кивнула. — Ось їх граємо всі. Це наш альбом останній, якщо ти раптом забула.

— Угу.

— Я тобі видам альбом, будеш переслуховувати і пишатися собою.

Я зніяковіла, а мене потріпали по волоссю. Тут я зрозуміла, що я ніби просто в спортивному костюмі, чорна футболка і штани.

— Саме те, для виступу! — зрозумів мене без слів Гена.

Хлопці були теж у темне одягнені. Максимум, це сіра сорочка у Люка. У решти були теж чорні штани і чорні футболки. І я добре вписувалася в їхній стиль. Єдине, що Гена швидко привів моє волосся до ладу і переплів косу.

— Все, тепер на голові порядок.

До початку перевірили інструменти і для розминки зіграли одну пісню. Я намагалася в зал не дивитися. Сьогодні я трохи нервувала. Заспокоїлася, тільки коли побачила братів.

Зал був набитий до країв. Тут були і прибулі сьогодні «гості». Цікаво, для чого ці люди прибули. Може, потім від хлопців дізнаюся. Ректор узяв слово. Коротко привітав усіх присутніх, і ми почали концерт. Чесно отримувала задоволення від того, що відбувалося. Руки працювали самі по собі, а я, наче була не зовсім у своєму тілі.

— Розслабся, — шикнув Оур на Януша, — відпусти видіння, нехай розкривається!

— Якщо я розслаблюся, накриє всіх. І це не в мене ведіння, а в сестри. Ви, що не помітили, що цієї пісні не було в їхньому альбомі!

— Що?! — вигукнув Шаєр.

Через кілька рядів попереду обернувся чоловік і подивився на магістрів і Януша з прищуром. Запитуючи, мовляв серйозно?

— Давай вдих, і повільно видих. Відпускай. А то тобі канали порве.

Брат заплющив очі і почав повільно дихати. Я відчула полегшення, так, немов те, що стримувало мене, відпустило. А весь актовий зал накрив блакитний серпанок. Чоловік, що повертався до магістрів з менталістики та Януша, задоволено посміхнувся і беззвучно розсміявся. Коли пісня закінчилася, я відчула, що в мене з носа йде кров і голова тріщить, наче зараз лопне.

— Що це було? — запитав Люк, дивлячись на хлопців із групи. — Вибачте, за імпровізацію. Тіме, ти запис вмикав? Круто ж вийшло!