Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Хлопці, одну останню самі й дівчинку відпустіть, — підійшов до хлопців ректор.

Мене за сценою перехопив чоловік, дбайливо взяв за голову і подивився в очі.

— Дихай, повільно і спокійно. Усе добре, маленька провидиця. Я відчував, що потрібно опинитися тут, і мав рацію. Ти дала трактування пророцтву.

Мені витерли кров з обличчя. А потім, відчула тепло від чиїхось рук.

— Фух, усього лише капіляр у носі лопнув. Мінімальне перенапруження, ростеш Лія! Раніше доводилося тебе відкачувати. Зате, як зал накрили ви з братом.

— Він мене підсилює чи це я його...

Чоловік, який спіймав мене за сценою, хотів піти. Я перехопила його за руку і подивилася в суворе заросле щетиною обличчя. Мої очі знову засвітилися блакитним, він завмер.

— Потрібно щоб він допоміг. Я допоможу, майбутнє вже не таке мінливе. Є всього кілька варіантів. Успіх можливий, але з ним більше виживе і менше постраждає.

— Якщо ми з тобою думаємо про одне й те саме, дівчинко, то він відійшов від справ.

— Я розворушу його. Мені він не відмовить, хоча спробує і попсує всім нерви. Ви відкриєте портал, я з магістром Яліном сходжу. Він його знає і поважає.

Школу довелося скасувати. Бо нас попросили одразу піти. Тенлін Ялін дізнавшись, куди він зі мною йде, тихо гаркнув, наче вилаявся. Подивився на мене уважно.

— Дівчинко, ти хоч знаєш хто він?

— Ні.

— Ти знаєш, навіщо він потрібен?

— Знаю. Без нього ми, звісно, впораємося, але занадто великою ціною. А його проклянуть усі, хто загинуть і постраждають. Йому час вийти з печери і повернутися до життя.

— Я вже намагався, — сказав ведмідь сумно, — це ж мій рідний брат.

— Тоді було рано. Йому потрібно було душевні рани залікувати. І яким би сильним він не був, йому страшно повторення тієї трагедії. Він сховався від світу, від бід.

— Я піду з вами, кнопка. А то, хто ж вам портал назад відкриє. Можеш називати мене магістр Шаентір.

— Ви теж викладач?

— Ні. Він магістр темних мистецтв, як і Лішкорт, — пояснив Ялін.

Портал відкривали на вулиці, на полігоні. Вийшли в горах. Взяла ведмедя за руку і пішла з ним метрів двадцять уперед стежкою. Потім зупинилася і сказала.

— Залишайтеся тут. Ви будете чути те, що я говорю. І прошу не нервувати і ніяк не проявляти своє занепокоєння на мої слова. Я говоритиму про найгірше, що може статися, йому потрібно це почути. І поки що вам краще не спілкуватися з братом. Зрозуміли мене?

— Почув малятко.

Мене потріпали по голові. Я повернулася до нього спиною і пішла вперед до печери. На її краю, лежав величезний ведмідь і флегматично дивився на світ. Сіла поруч із ним на землю. Печера виходила до урвища. Звісила в нього ноги. Ведмідь підняв голову й подивився на мене. Важко зітхнув і перетворився на величезного чоловіка. Мене відтягнули від урвища, сам сів навпроти мене. Дуже схожий на Тейліна.

— Навіщо тебе послали, дитино?

— Я сама вирішила прийти, поговорити.

— Говори.

— Ви знаєте про пророцтво про сходження світів?

— Так. Одне було двадцять років тому, і останнє, три роки тому. Скоро буде ще одне.

— Що ви знаєте про останній?

— Нічого.

— Перше сходження з яким світом було? Адже ви після нього тут?

— Тоді були якісь демони. Я багато дорогих мені істот втратив і не хочу повторення.

— Я в цей світ потрапила після другого сходження, мене тут переробили і врятували.

Ведмідь трохи по-іншому подивився на мене. Я обернулася кошеням і потягнулася. Він видав такий кумедний звук, що означав здивування. Я потерлася об його руку, він дивився здивовано, став нагладжувати кошеня і навіть підставлене пузо полоскотав. Я трохи помурчала і відійшовши вбік, прийняла двоногий вигляд.

— Потрібна ваша допомога під час третього сходження. Ми, звісно, і без вас упораємося, але це коштуватиме надто дорого.

Заплющила очі, дивлячись ведіння, з найгіршим варіантом.

— Потрібно буде здолати одного лиходія і закрити розрив, щоб більше таких сходжень не було. Вони ж, хочуть поневолити цей світ.

— Це не мій бій.

— Магістр Ялін нам дуже допоможе, але це зламає його і майже вб'є. Він втратить обидві руки й ногу. Це сильно його підкосить. У Теяни, звичайно, вистачить сил, не дати йому зламатися остаточно. А цілителі зможуть згодом повернути йому кінцівки, і він зможе стати майже таким, як раніше. Шкода, тільки я цього вже не побачу...

— Що?!

Встала і пішла, не озираючись. Через кілька метрів обернулася і сказала:

— Через два дні в академії чекаю на вас. Якщо не хочете, щоб вас прокляли всі, хто вас знає. Без магії проклянуть, просто від душі за малодушність і боягузтво. Мені всього двадцять три. У мене в житті все занадто рано. Але знаєте, так рано вмирати я не хочу. Але якщо по-іншому світ не врятувати і ви не прийдете, я зроблю все необхідне.

Ось тепер відвернулася і бігла до магістра. Він мене обійняв і стурбовано подивився в моє обличчя.

— Ти це все бачила? — запитав він трохи тремтячим голосом.

Просто кивнула, сльози ледь стримувала. Магістр подивився мені за спину. Я знала, що він дивиться на брата. Той, подивившись, розвернувся і пішов у печеру.

— Що ж, ми зробимо все, щоб врятувати цей світ. Ходімо в академію. Відчуваю, потрібно заїсти це тортиком.

— Мені на нервах нічого не лізе.