Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Ліє, сонце ти наше. Яка до біса логіка в третьому класі?! Ви елементарний рахунок маєте вчити. Ну, там, ділення двозначне, хоча ні, це пізніше.

— Ділення минулого року вчили.

— Дай номерок твого викладача. Я ще Лішкорту наскаржуся. Толку з тобою займатися зараз. Тобі потрібно відпочити кілька днів. У тебе перевантаження інформаційне. І ще в тебе є програма на рік? На сайті школи має бути, до якої ти приписана. Планшет із собою?

Кивнула й дістала його. Відкрила Шаєру сайт школи і з ним разом вивчали шкільну програму третього класу.

— Ну що, у тебе ці ж уроки?

— Так.

— Отже, потрібно дивитися конкретні предмети. Отже, математика. Ось програма для твого класу. Це зараз у вас?

— Ем, не тільки. Це все я знаю.

— Хм, отже, він вирішив піти далі і дати завдання складніші.

Шаєр сам зв'язався з Юнуру і вони ледь не посварилися через мене. Але коли він змалював ситуацію з моїм завантаженням, Юнуру пообіцяв, тільки раз на тиждень займатися зі мною логікою. І розбирати доти, доки я не зрозумію і зможу сама вирішити приклад.

Так стало набагато легше вчитися. Але мультики дитячі викликали в мене огиду й відторгнення. Брати тихо посміювалися, коли вмикали мені черговий дитячий мультфільм. Їх забавляло моє перекошене обличчя. А дорослі фільми мені не давали дивитися.

Зате теорію і практику з магії я вбирала як губка. І добралася до книжок з магії в бібліотеці. Лішкорт, наче відчував, що сама почну практикувати, і настійно рекомендував брати книжки тільки за перший курс. А практикувати самій, заборонив.

— Молодець! Хто з тобою додатково займався? — запитав ліч із примруженням.

— Дерек, у нього вибору просто не було. Маленька помста за мультики. Нехай самі їх дивляться, якщо так подобається.

Магістр тільки розсміявся і поплескав мене по голові.

— Магістре, а чому в академії різко збільшилася кількість істот? Притому, це не студенти.

— Ніхто не прибув, — спокійно сказав Лішкорт і уважно подивився мені в очі. — Ліє, це ще не сталося. Що ти бачила?

— Чомусь в академію багато істот прибуде. Щось назріває. Алекс теж приїде! — сказала із задоволеною посмішкою.

— Бачила які ще істоти? Я так розумію, військова школа майже повним складом?

— Не знаю.

— Ліє, зосередься, хто ще прибуде?

— Завтра дізнаєтеся! Навіщо сюрприз псувати.

— От йогоза мала. Гаразд, давай показуй, що ти ще вивчила і діставай підручник із сумки.

Перші гості почали прибувати вже пізно ввечері. Вже не знаю, де всім знайшли місце. Але вранці на розминці було тісно. А я з розбігу застрибнула Алеку на спину.

— Привіт! — сказала, чіпляючись за плечі.

Зповзла на землю, хлопець швидко обернувся й обійняв мене за плечі. Його друзі стояли поруч з посмішками. Дивлячись на нас, майже всі посміхалися.

— Привіт, не можу зрозуміти, чи то я виріс, чи то ти нижчою стала.

— Днями міряли я півтора метра.

— Хм, а в мене метр дев'яносто!

— Шикуйся! — пролунало з різних боків.

Алекс усміхнувся мені і втік до свого класу. Бігала юрба хлопчаків по одному колу. Мене магістр Ялін швидко виловив і не відпустив на пробіжку з усіма.

— Побігай там, а то затопчуть. Ти в нас маленька занадто. А вони, лоби здорові. А ще краще, перетворюйся і лізь сюди.

Він показав на дерев'яний спортивний снаряд. Хлопці на нього зазвичай збігають і ходять балансуючи. Кошеняті, це найлегше завдання. Для мене колода широка і кігтиками зручно триматися. Пробіглася кілька разів колодою і сіла по центру. Спостерігала за хлопцями.

— Хто тут такий маленький? — підійшов з посмішкою куратор Алекса — Лія? Я правий?

— Мур! — горда відповідь йому.

Мене погладили по голівці. Обидва викладачі уважно стежили за студентами.

— Не хочете відправити дівчинку побігати? — запитав куратор Алекса у Яліна.

— Я-то хочу, але вона кнопка маленька. Зашибуть!

— Ваші її побачать, мої теж.

— Ліє, іди, ноги розімни. Тільки перетворися.

Стрибнути з колоди мені не дали. Спіймали в стрибку і поставили на землю.

— Я ніби й розумію, що ти кішка, але крихітка така!

На землі перетворилася і втекла на пробіжку. Мене зустрічали посмішками. Після третього кола магістр Ялін повернув мене і сказав, щоб робила стандартний комплекс розминки. Хлопчаки з військової школи красувалися переді мною. Алекс ледь стримував себе. Потім, коли зрозумів, що я дивлюся тільки на нього, став дуже задоволеним.

— У вас і шансу немає, — сказав куратор класу Алекса — дівчинка вже вибрала одного щасливчика. — Алекс, не лопни від гордості.

Друг навіть із ритму не збився, тільки трохи сильніше посміхнувся. Відповіла йому на посмішку. А потім завмерла на мить і повернулася в інший бік, подивилася спочатку на ворота академії, а потім на небо.

— Скоро ще будуть гості. Крилаті вирішили ефектно з'явитися.

— Ці, відомі вихваляки, — фиркнув поруч Ялін. — Хто ще прибуде?

— Багато хто. Можна я раніше піду?

— Що сталося? Ні, одну не відпущу. Багато сторонніх на території.

— Я б спокійно дійшла.

Через п'ять хвилин від воріт академії пішло багато людей.

— Хм, їм дозволили портал відкрити. Справді, щось намічається. Ти розім'ялася? — кивнула — посидь поруч на травичці.

З мого місця було добре видно ефектну появу крилатих людей.

— Вихваляки, — фиркнув магістр Ялін, дивлячись на те, як два десятки крилатих фігур спускаються на землю.

— А як вас звати? — звернулася до куратора Алекса, він стояв поруч із магістром Яліном. Комплекція в них була майже однакова. Хіба що, другий викладач був трохи вужчим у плечах.

— Джон Ярін.

Подивилася на магістра Яліна.

— Моє ім'я Тенлін, дітям зазвичай складно його вимовити.

— Не складно. Ви не родичі?

Обидва ведмеді розсміялися і синхронно негативно мотнули головами. Хлопці розім'ялися і обидва викладачі зайнялися ними. А мене за руку схопив один із чоловіків і сердито почав мені висловлювати: