Анна Шторм - Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм

40.2 Тихін

Тихін дивився на екран ноутбука вже хвилин п'ять, але той все ще не присилав такі бажані повідомлення. Вже зараз, обдумуючи слова Воровських і згадуючи, які саме заклади й будівлі знаходяться після перехрестя, Маєвський зрозумів, що надія на відеокамери там надто вже ефемерна. То була практично окраїна, і знімали там нимжні поверхи спального району міні, чи навіть мікро-бізнеси.  

Сашко мовчки підійшов до столу. 

– Дві камери з усього кварталу. – зітхнув, підтверджуючи переживання Маєвського. 

– Де записи? 

– Будуть за пару хвилин. Але надії на них небагато. Думай, Тихоне, думай. Тепер все від тебе залежить. 

– А я не думаю?! – вибухнув Маєвський, – в мене вже голова кипить! Я ідіот! В ліжко з Жанною ліг, але дізнатись більше про неї так і не наважився! Телепень! 

– Припини. Це ж жінки. Та ще такі, як вона. Тут будь хто голову втратив би. 

– Я не мав на це право! Спочатку розслідування, потім – особисте. 

– Думаєш, це з “Пером” пов’язано? 

– А як інакше? 

– Що в тебе по "Перу" є? 

– Все. На всіх, крім Жанни. 

– … ! 

– Отож. 

– Всі чисті? 

– Менеджер Іван мутний. Якось огидно чистий, нічого практично немає, ні хорошого, ні поганого. 

– То може, до нього? Притиснемо, раптом щось з'явилося. 

– Нема на що тиснути. На пустоту? 

Ноутбук блимнув синім діодом, обоє вмить кинулись до нього. 

Два записи. Один – з приватної парковки, інший – зі СТО на сусідній вулиці. 

– Вже щось! – зрадів Тихін. 

Але радість була недовгою. Перше відео не дало нічого. Друге було жахливої якості. Практичной не розгледіти дорогу, єдине що зараз гріло душу – ядуче червона машинка Жанни хоча б плямою, та мала бути поміченою. 

Але… пусто. 

Маєвський закрив ноутбук.

– Більше нема? – спитав Сашка. 

– А тут що? 

– Нічого. 

– Тобто Жанна не засвітилась? 

– Так. 

– То це не “нічого”. Це – мінус дві дороги з чотирьох! Лишились дві. 

– Дійсно! Я не подумав! Значить так! Я поїду туди і спробую щось на тих двох напрямках вияснити. А ти – шукай все, що зможеш на того Івана. І його теж знайди.

– Тихоняка, Тихоняка. Ти знов помилку робиш. 

– Чому? 

– Бо шукати треба не на нього, а на Жанну все. Невже, ще не зрозумів?  

– Зрозумів. Ти правий. Роби, як вважаєш за потрібне. – Тихін схопив куртку. 

– Стій! – гукнув у спину Воровських. 

– Що? 

– Не лізь сам в капкан! Набери мене. 

– Добре! – відмахнувся та вибіг в коридор, ледь не збивши з ніг парочку новеньких патрульних. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно