Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

– То було дуже мило з вашого боку, – сказала вона лагідно. – Я не здогадувалася про це – донині.

– Я й не мав такого наміру. Я сподівався, що ви не будете замислюватися про це. Вибачте, що ця справа ненароком виявилася.

Її обличчя на мить замислилося; а тоді зненацька проясніло.

– О, я розумію! – пробурмотіла вона.

– Дивно, що це так.

Вона енергійно кивнула головою.

– Це щось на взір… моїх Бурдіні… і цього хрестика, авжеж?

– Так, саме так!

Джойс поклала край їхній загадковій грі, вимагаючи ясности в питанні десерту… То була дуже ніжна мить. Тепер, коли він обмірковував усе, аналізуючи, йому спало на думку, що в тому непростому становищі його терміново покликали на порятунок, і в цю мить він міг тішитися надією, що їхнє непорозуміння остаточно вирішиться…

Він устав і заходив по кімнаті, притисши кінчики пальців до скронь, затримався біля столика, набив люльку, доклав дров у коминок і знову опустився у крісло. Невеличкий катедральний годинник на коминковій полиці втомлено вибив четверту.

Ці чотири удари, що принагідно привернули його увагу, умить заволокли хмарою його думки. Але друга чверть була зовсім инакша. Видавалося, що тепер годинник відчутно повеселішав. І коли він дійшов до третьої чверті, то звучав майже підбадьорливо. Але завжди те знесилене, понуре, глузливе, саркастичне да-де-ді-дум першої чверті пронизувало його урочистою безглуздістю всього, що він робив, і марністю того, що замислив. Сталося саме так, неначе Вічна Доля простягла свої довгі руки і позіхнула. Він ніколи не міг бути певен достоту, що промовляла вона. Подеколи удари були лише чотирма градаціями виразного знаку невимовної втоми.

Відлуння чутно досі. Він підніс очі вгору. Чверть на другу… І знову поринув у розмисли, понуро, усвідомлюючи, що його спогади з тієї миті будуть тривожними.

Коротка подорож у його авто до театру неподалік минула без особливих подій. Під’їхавши до узбіччя, він почув, як Гелен гукнула до Ненсі: "Який чудовий автомобіль! Що це за марка?"… Він не розчув відповіді Ненсі; але вона знала.

Вони дуже спізнилися, надовго затримавшись на вечері… Вони навпомацки пішли услід за невеликим ліхтариком капельдинера і винувато принишкли на своїх місцях, які, на щастя, були біля проходу.

Жвавий хор церемонно помаршував через сцену, в один ряд, щільною лавою, наче строката гусениця; пококетував, загорланив пронизливу ноту, розбігся і привітав чоловіків, що вигулькнули з-за куліс. Головна пісенна тема шалено пролунала ще раз, закінчившись оглушливим виском з піднесеними вгору руками, і яскравим спалахом світла, після того як упала завіса.

Джойс, яка наполегливо старалася вести перед, нахилилася наліво, через Ненсі й Гелен, щоб передати йому квитки. … Як виразно тепер поставала перед ним кожна тривіяльна подія, рельєфно викарбувана в пам’яті… Простягши руку по корінці квитків, він наблизився до голого плеча Гелен. Його долоня легенько ковзнула по її руці. Кожний випадковий доторк здіймав у ньому задушливу хвилю емоцій. І тільки тверда воля допомогла йому побороти спонуку торкнутися її.

Він не міг пригадати, про що балакали в першому антракті. Видавалося, що Джойс говорила найбільше – про одну цікаву пригоду під час прем’єри "Джасмін" у Нью-Йорку. Ненсі слухала щонайуважніше; Гелен, усміхаючись, виглядала трішки неуважною, трішки заклопотаною.

Вступив оркестр, пощипуючи першу струну; диригент підніс обидві руки, оглянув наостанок своїх музик від одного краю до другого; і зрештою погнав їх навскач, у темряву, що огорнула сцену.

Він не хотів би так сильно відчувати близьку її присутність, остерігаючись, що його переповнить фізична жага до неї. Мудре спостереження Ненсі спало йому на думку. Він розповів їй, як тієї ночі в селі гостро відчув присутність дівчини в автомобілі. Ненсі пхикнула на його наївне уявлення, що Гелен могла не знати про його почуття.

– Нісенітниця! – сміялася Ненсі. – Ти думаєш собі, що вона могла так вплинути на тебе, не відчуваючи того самого?… Як же мало ти знаєш про жінок!

І десь перед завершенням другого акту сталася катастрофа.

Він не стежив за безглуздим, банальним сюжетом з належною увагою, щоб усвідомити, куди він міг би вести. Його розум зосередився на її магнетичній присутності, бо ж він повсякчас мріяв про щастя забезпечити її всім, чого вона потребує. І лиш після тієї невиправної помилки він усвідомив той факт, що нехотячи образив її.

Повернулася вертлява інженю – коли грали барвисту сцену сільської домашньої вечірки – в розкішному лімузині. Те, що вона була без гроша; що машина належала підлому маклерові, який упродовж цілої вистави набридав їй подарунками і залицяннями, тільки заради того, щоб придбати до себе віру; що імпортований халат, який вона носила, придбав він – усе це не мало жодної ваги для Боббі… У ту мить єдиним, що цікавило його, був досить пристойний лімузин.

Він гарячково повернувся до Гелен – їхні голови на мить легенько торкнулися – і прошепотів: "Я чув, як ви казали, що вам подобається мій новий автомобіль. Я майже не користуюся ним. І хотів би позичити його вам на той час, поки ви тут".

Мабуть, ще тоді, найсерйознішої з усіх помилок можна було уникнути, якби вона відразу рішуче відмовилася… Не підозріваючи, що її мовчання означало лише те, що вона приголомшена його відвертим нахабством, і натхненний цим неправильно витлумаченим мовчанням, він боязко, затамувавши подих, намацав руку, яка, як він знав, лежала, долонею догори, біліючи на тлі чорного оксамиту.

Можливо, вона інтуїтивно здогадалася про його