Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

снопи, а коли решта війська, перелякана втратами, почала тікати, на них галопом налетів кавалерійський загін, рубаючи і топчучи охоплених панікою воїнів.

Цілий день і всю наступну ніч індіанці з величезною мужністю починали атаки, але щоразу відступали не стільки перед вищою тактикою і міцнішою дисципліною іспанців, як перед вогнем незнаної зброї. Незабаром серед індіанських вождів почалися суперечки, деякі з них, засмучені невдачею, забрали свої загони й покинули поле бою.

Тоді Кортес запропонував тлашкаланцям укласти мир. Ті охоче погодилися. Більше того, вони запросили іспанців до своєї столиці. Їхня ворожість ні з того ні з сього змінилася на палку приязнь. Мешканці міста вийшли зустрічати недавніх ворогів з оберемками квітів, на шиї коней і солдатів вішали вінки, а жерці в білих туніках вшановували їх димом кадил.

У місті лунали голосні вигуки, музика, співи й гуркіт барабанів. Над вузькими вулицями гойдалися гірлянди, сплетені з невідомих іспанцям квітів. Старий король обняв Кортеса й запросив пришельців на бенкет.

Місто з усіх боків оточували могутні гори, вкриті вічними снігами. Вулиці були вузькі й круті. У будинках, зроблених із вапняку, не було ні вікон, ні дверей. Вхід затуляли візерунчасті тканини, обвішані дзвониками, сріблясті звуки яких чути було по всьому місту. Можновладці й придворні сановники мешкали в палацах, зроблених з тесаного каменю. В центрі міста височіла піраміда з храмом бога війни, якому тлашкаланці щоденно приносили людські жертви — переважно з воєнних бранців.

Півстоліття воювали вони з ацтеками, захищаючись од їхньої хижої агресивності. Зазнаючи поразку за поразкою, ацтеки нарешті застосували тактику економічної блокади. Вони закрили, зокрема, шляхи, якими довозили сіль, і тлашкаланці так одвикли від неї, що за панування іспанців ще кілька поколінь цих індіанців не солили страви.

Вістка про поразку тлашкаланців, а ще більше — про грізний союз, який вони уклали з чужоземцями, налякала Монтесуму й зовсім позбавила його відваги. У короля виникла безглузда думка ціною величезної кількості золота схилити конквістадорів до того, щоб вони розірвали союз і припинили свій похід на Теночтітлан. Діставши відмову, Монтесума попросив іспанців іти не в Теночтітлан, а в Чолулу, де для них уже підготовлено квартири.

Місто Чолула було релігійною столицею ацтеків. Там стояв уже відомий нам храм бога Кецалькоатла — центр прочанства всіх індіанців Мексіки. Іспанці відзначали, що місто було красивіше, ніж Флоренція, та це певною мірою підтверджують і ті руїни, які збереглися до наших днів. Піраміда, на якій стояв храм, і досі викликає подив своїми величезними розмірами. Її основа далеко більша, ніж основа піраміди Хеопса, хоч сама будівля була трохи нижча.

Тісними вуличками місто скидалося на Мекку, Єрусалим або середньовічний Рим. Цими вуличками плили безперервні потоки прочан і жебраків, жерців і черниць. Навколо міста в небо зводилося чотириста храмових веж, на вершинах яких палав вічний вогонь. Співаючи й кадячи фіміам, по місту кожен день ходили процесії.

Іспанці разом з тотонаками й тлашкаланцями розмістилися на подвір’ї одного храму. Якось Марина дізналася від жінки місцевого сановника, що з наказу Монтесуми проти прибульців готується змова.

Кортес постановив ударити перший і склав зухвалий план винищити аристократію Чолули, щоб позбавити місто його вождів. Оголосивши, ніби він має сказати важливу новину, Кортес запросив до себе всіх сановників. Як тільки ті зібралися на подвір’ї, озброєні іспанці зненацька напали на них, і біля храму почала гуляти смерть. Вигук жаху вирвався з грудей беззахисних індіанців. Охоплені розпачем, одні з голими руками кидалися на іспанців, інші бігали по подвір’ю, шукаючи виходу з пастки. Але нікому не пощастило врятуватися. Задихані, вимазані кров’ю конквістадори, мов шакали, налітали на трупи, здираючи з них коштовності і вбрання.

Крики нещасних жертв підняли на ноги все місто. Величезний натовп оточив храм, намагаючись прорватися на подвір’я. Іспанці відповіли залпами з гармат і аркебузів. Люди побачили трупи і, рятуючись, почали тікати. Тоді з брами вискочила кіннота, лавою посунули конквістадори та їхні союзники — індіанці. Вриваючись у безладний натовп, вони рубали і вбивали всіх, хто потрапляв під руки. Потім цілий день нищили будинки й храми, палили те, чого не могли забрати, і повертали до своїх квартир, навантажені здобиччю. Надвечір од квітучого міста лишилися самі руїни.

Через два тижні після цих подій іспанці рушили далі. Тепер їхня дорога лежала через гірський перевал. Повітря з кожним кроком ставало рідше й гостріше. Холодні вітри проймали до кісток. По боках зводилися дві найвищі гори північно-американського континенту — вулкани Попокатепетль та Іхтасігуатль.

Зійшли вони на перевал і власним очам не повірили. З грудей вирвався вигук захоплення: «От де земля обітована!» Країна Анагуак — так індіанці називали мексиканську долину, яку оце побачили перед собою, — справляла незабутнє враження. Повітря було нерухоме, насичене сонцем і таке прозоре, що крізь нього мов ня долоні видніла кольорова мозаїка невеличких полів, садів, лісів і голубих-голубих озер. Посередині найбільшого озера, ніби на поверхні великого люстра, розкинулася в тіні безлічі пірамід білокам’яна столиця ацтеків — Теночтітлан — «Венеція Заходу», як одразу ж назвали її іспанці.

8 листопада 1519 року армія конквістадорів та їхніх союзників рушила до міста. Озеро Тескоко перетинала рівна, мов стріла, гребля, зроблена з каміння та піску. З обох боків її пливла сила-силенна човнів, навантажених розмаїтим товаром. У кінці греблі, оточений святково одягненими сановниками, чекав, сидячи в позолоченому паланкіні, Монтесума. Це був високий на зріст, смуглявий чоловік близько сорока років, обличчям схожий на хижого птаха. На голові в нього майорів, сяючи перлами й туркусом, убір з пурпурно-зеленими перами.

Плащ його був справжнє чудо ремісницької майстерності: тисячі пер усіх відтінків райдуги було викладено на матерії у сліпучо барвистий орнамент. Усе королівське вбрання виблискувало золотом і коштовними каменями. Навіть підошви черевиків було зроблено з золота.

Монтесума з вишуканою чемністю привітав Кортеса й подарував йому низку шліфованого кришталю — ацтеки цінували його дорожче від золота. Потім він став на чолі іспанської колони й рушив до столиці. Військо розгорнуло прапори і з музикою, під звуки труб та барабанів увійшло в передмістя. На вулицях і плоских дахах будинків було повно людей, які дивилися на чужоземців з цікавістю і занепокоєнням.

Нарешті колона зупинилася на центральній площі міста. З одного боку тут височіла велетенська піраміда, а в сусідстві з нею гордо виступав цілий комплекс палаців Монтесуми, побудованих із тесаного каменю. З протилежного боку стояла колишня резиденція батька нинішнього короля, оточена грубезним фортечним муром. Монтесума чекав на подвір’ї, щоб особисто провести гостей на квартири.

Другого дня Кортес разом з двома своїми