Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

— Тут розкинулися величезні плавні, ідеальна схованка для невеликих суден і тимчасових таборів, де зараз таборують десантні загони османів в очікуванні наказів.

— А ми... — почав було Зіновій.

— А ми захопимо в полон їхнього офіцера, — закінчила Сильвія. — Ви переконаєтеся у правдивості моїх слів.

— Скільки я випив, коли на це погодився? — повернувся Зіновій до Яреми.

Вітрильник рушив у відкрите море. Яровий, що всю дорогу до порту намагався не переживати, схопився за борт, глибоко вдихнув солоного повітря, глянув угору... Непрохані спогади накривали раптовою лавиною та безпардонно ламали світ, охоплюючи голову задушливим лантухом. Але не сьогодні. Не зараз. Не тут.

Характерник повільно видихнув, облизнув солоні губи, перевів погляд на блискучі брижі, змусив себе думати про їхню красу, аж раптом обриси на воді перетворилися на величезну тінь аеростату — і він з жахом усвідомив, що зараз настане загибель. За мить засвистить повітря, вода поросте білими вибухами, палуба трісне, щогли впадуть, люди кричатимуть, він опиниться у холодній воді, битиметься в пошуках порятунку від глупої смерті...

— Все гаразд? — Сильвія обережно торкнулася його плеча.

Ярема трусонув гривою. Її легкий дотик зруйнував кляте марево, за що він був ладен розцілувати Сильвію.

— Лишень погані спогади, — характерник криво посміхнувся та витер піт з лоба.

Глянув на пальці, що побіліли від судомної хватки. І все на очах у Ракоці!

— Курва-війна?

Найменше він очікував почути ці слова від неї.

— Курва-війна, — погодився ошелешено Ярема.

— Не переймайтеся, османські цепеліни тут не літають. Але ми готові їх зустріти, — жінка хижо посміхнулася.

— Пригадую, — Ярема опанував себе. — Пригадую, ми бачили спеціальний загін протиповітряних артилеристів.. . І ваші бойові цепеліни також.

— Вони перетворять ті плавні на пекло.

— Ударите першими?

— Ударимо? По кому? Хіба у нас війна? — Сильвія здивовано махнула віями. — Ми почули про страшну болотяну пошесть, яка поширюється гнуссю з дельти Дунаю, тож негайно вирішили знищити небезпеку на корені! Ніхто ж не хоче у Європі другої Чорної Смерті, чи не так?

І підморгнула. Шляхтич зловив себе на думці, що насолоджується цими розмовами, негайно прийшло почуття провини — у товаристві панни Ракоці він забував обличчя нареченої.

Вони пливли довго, але не зустріли жодного турецького судна. Надвечір їхній вітрильник досяг плавнів і Сильвія наказала спустити човен. Чарнецький, який усю подорож потерпав від морської хвороби, зрадів нагоді зійти на суходіл та лише за кілька хвилин у човні поцікавився:

— Куди це ми пливемо?

— За «язиком», — відповіла Сильвія.

— Тобто?

— Захопимо османа, — пояснив Ярема.

— Дідько! — Зіновій гупнув себе по скроні. — Хіба для цього не потрібно більше людей?

— Що більше людей, то гірша схованка.

— А я навіщо? — не вгавав Зіновій. — Я не асасин, не шпигун і взагалі не комбатант, з мене жодного зиску в цій авантюрі...

— Ти перекладатимеш, Зіновію, — спокійно пояснив Ярема. — Османською мовою я не володію, а перекладу Сильвії ми довіряти не можемо.

— Саме тому я не показую дорогу, — додала розвідниця. — Аби не подумали, що ми підготували виставу. Власноруч оберете ціль, самотужки допитаєте. З мого боку буде лише необхідна допомога.

— От лихо! — Чарнецький затулив обличчя руками. — Відтепер буду напиватися тільки після перетину українського кордону! Міг би вже їхати до Києва, але ж ні, дідько, пливу темними болотами у пошуках османського табору! А якщо ми тут гигнемо? Нас же не знайдуть!

— Хіба ти не сповістив про нашу затримку?

— Я написав, що нам лишилися додаткові оглядини бойової фльоти у Константі! Не писати ж бо, що ми збираємося у кляті плавні захоплювати турецьких солдатів! Мене за це з посади копнуть.

— Тоді маємо не ґиґнути, — знизав плечима Ярема. — І не обурюйся так показово, друже. Якби ти не хотів цієї пригоди, то не дозволив би себе вплутати.

Чарнецький набурмосився, Сильвія тихо розсміялася.

Нічними плавнями розтікався туман. Ярема веслував обережно, без плюскоту, вправно оминаючи осикові зарості. У мричі, під непевним місячним світлом, його вів нюх: десь неподалік стояв великий табір з усіма людськими запахами. Від усвідомлення, що він знову полює на ворога, Ярового виповнювала дивна радість. Як давно він цього не робив! Як же скучив за справжнім ділом!

Він пристав до берега, вибрався з човна разом із Сильвією та почав пояснювати свій план. Місяць зник за хмарами.

— Як ви щось бачите у цій темряві? — спитав Чарнецький, ошелешено кліпаючи очима.

Яровий і Ракоці проігнорували його. Зіновій посовався на місці, розгойдавши човен, перелякався та замовк. Але ненадовго.

— Що від мене вимагається?

— Сидіти нишком і не встрявати до халепи, — відповіла Сильвія.

У темряві її виказували лише білки очей.

— А якщо мене знайдуть?

— Стріляти, — Ярема зарядив і простягнув дипломату свій піштоль. — Я почую постріл і ми швидко повернемося.

— Добре, — збліднувши, Зіновій узяв зброю твердою рукою. — Але ж ні чорта не видно!

— Вогонь лише у крайньому разі. Насправді тебе тут ніхто не знайде.

— Сподіваюся...

Ярема почав скидати одяг. Відходити, аби перекинутися без свідків, було марнуванням часу, човен мав повернутися до світанку. Зіновій однаково нічого не бачив, а от Сильвія зацікавлено спостерігала — ніби темрява їй не заважала. Характерник склав речі до човна, трохи завагався на спідньому, глянув на жінку та за якусь мить рішуче позбувся й білизни.

Колись це перетворення було неймовірними чарами, йому хотілося гасати вовком цілими днями... Колись давно. Тепер воно стало рутиною, незручною та небажаною, що застосовувалася лише за потреби.

Ніж, поріз, кров.

— Я — вовк.

У відповідь з-за хмари зблиснув місяць.

— Неймовірно! — видихнув Чарнецький.

Величезний брунатний вовк підняв на нього очі — місячне сяйво поблискувало в них — перевів погляд на Сильвію, тихо загарчав та побіг у високі трави.

— Стріляйте у ворога, а не в нас, — нагадала розвідниця та рушила слідом за перевертнем.

— Хіба тут розбереш, хто ворог, а хто свій? — відповів роздратовано Чарнецький.

Вовк біг легко, повсякчас зупиняючись, аби Сильвія встигала за ним — вона рухалася безгучно, але трохи відставала. Пара непомітно перетинала плавні, впевнено минаючи трясовину, доки вовк не спинився; повів вухами, принюхався і дав сигнал — тричі тицьнув лапою в землю, що означало