Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

- Пробач мені. Я спершу подумав... - він притиснув білявку до себе.

- Що ти тут робиш? - спитала спантеличена Катя, адже не могла повірити в щасливу випадковість. Тіло в теплих обіймах потроху переставало тремтіти, вона довірливо поклала голову на груди.

- До тебе приїхав... - погладжуючи тендітні плечі, відповів Гена й запнувся. - Але про це згодом. Ти змерзла. Може почекаємо на поліцію в машині?

Та чекати не довелося. Патрульна машина вже заїхала у двір. Поліціанти опитали Катю та Гену, дізналися про переслідування та викликали слідчо-оперативну групу. Їх треба було чекати вже довше, тому Каті дозволили піти додому одягнутися та зігрітися.

Весь цей час і решту дня Гена невідступно слідував за Катериною. На спроби дівчини з'ясувати, що це все означає, відмахувався, що це не на часі. А коли слідчі нарешті поїхали, потягнув до найближчого кафе перекусити.

Білявка вже повністю оговталася й, здавалося, змирилася зі своїм несподіваним супутником на цей день. Що й казати, допомога Геннадія Анатолійовича була дуже доречною зараз, а оскільки він з такою готовністю її надає, значить може це робити.

Натомість Гену з кожною хвилиною дедалі більше розбивали протиріччя. Він тепер знав все про нападника, якого згадував напередодні Степан, і навіть дещо про роль Дмитра в усій ситуації. Проте не міг вирішити чи доречними зараз будуть його залицяння після того, як Катя таке пережила. А раптом його пропозиція налякає дівчину або вона вирішить, що він намагається скористатися ситуацією. З іншого боку залишати Катю саму зараз було ще важче.

Білявка тим часом зовсім затихла, активно переписуючись із кимось в своєму телефоні. Аж поки не підвела на Гену дивний погляд. Чоловік одразу напружився.

- Невдовзі приїде мій брат, тож тобі більше немає потреби залишатися, - ховаючи погляд промовила Катя. Вона чудово розуміла, як це виглядає - немов вона жене рятівника, бо в тому більше немає потреби. Але що ще робити? В Ярослава характер не цукор, хоч би не поскублися. Тим паче, що Катя й досі навіть уявлення не мала, чого раптом пан Зегер вирішив пропанькатися з нею цілий день.

- Коли твій брат приїде, я піду, - кивнув Гена. Чомусь він хотів переконатися, що приїде саме брат. Та й побачити родича білявки треба було. Якщо, наприклад, вони з Катериною схожі за статурою, то такому захиснику довіряти дівчину він не стане. І байдуже, що його, в будь-якому випадку, ніхто питати не буде. Не хотів він їхати зараз й потому.

- Хіба Марина Олександрівна не буде хвилюватися?

- Ні, не буде... - Гена пожував губи, наважуючись нарешті сказати: - Ми...

- Мала! Як ти мене налякала! - до кафе увірвався здоровань у військовій формі та підскочив до білявки.