Джулія Ромуш - Пастка для Бродського, Джулія Ромуш

Епілог

***************************************************************************

Я сиджу на дивані й спостерігаю за тим, як дві мої фурії збирають валізу. 

На це шоу я можу дивитися вічно! Поки Олеся впихає свої речі, і біжить за новою партією, п'ятирічна Василіса викидає мамині речі, і пхає свої іграшки. Це відбувається вже добрих хвилин тридцять.  Я сміюся від душі. 

  

  - Вадим, ну що, знову?  - Ображено запитує Лисенятко і надумає свої прекрасні губки.  - Ну ти ж тут сидиш, ну невже не можна придивитися за нею? 

  

  - Лисенятко, я не можу відмовити дочці в іграшках. - Ліниво посміхаюся я. 

  

  - Ну звичайно, ти ні в чому їй не можеш відмовити.  Вадим, ти її балуєш.  - Бурчить моя маленька. 

  

  - Я вас обох балую, можу собі дозволити. 

  

  - Тату, тату.  - Біжить до мене Василіса і стрибає на ручки. Ох, моя красуня, моя маленька.  Я знаю чому бурчить Олеся  -  вже другий рік прошу сина, а вона відмовляється, каже, що Василіса ще маленька і нам буде складно з двома дітьми. 

  

Дивлюся як дочка вже верхи катається на собаці, як на конячці. Виявилася хороша собака, любить дочку більше, ніж нас з Олеською.  Знову підіймаю очі на дружину і думаю, що мої здогади правдиві. Не дарма ж я вже як три місяці намагаюся все ж таки завести сина, хоч і не кажу своїй злючці про це. 

  

  - Чому ти так хитро посміхаєшся?  - Цікавиться Лисенятко. 

  

Я дістаю з-за дивана пакет, купив сьогодні тести на вагітність, хочу знати точно. 

  

  - Малюк, мені здається, нам потрібно дещо перевірити.  - Даю Олесі пакет.  Вона дивиться на тести й ... ніякої реакції?  Вона тільки хитро посміхається. 

  

  - А я вже втомилася чекати, Бродський, коли ти,  хитра морда, розкажеш мені про те, що ти намагаєшся зробити нишком.  - От засранка, знала і мовчала.  І віддає мені пакет назад, бачить мій нетямущий погляд. 

  

  - Я вже зробила, ще два тижні тому.  - Встає та  йде з кімнати.  В якому це сенсі? 

  

  - І?  - Кричу я. 

  

  - Я не скажу.  - Кричить мені з кімнати.  Це як так, не скажу??? 

  

  - Олеся???  - Я вже кричу.  Вона виглядає з кімнати й говорить. 

  

  - Цього разу дитину я назву сама!!!  -  Дивиться на мене, хитро посміхаючись. 

  

Я щасливий, я найщасливіша людина на світі! Але хто ж знав, що коли жінка вагітна хлопчиком, що вона така вередлива?  Я начебто як в армії відслужив - накази надходили постійно, вона завжди спостерігала чи правильно я роблю те або інше.  Плакала разів по п'ять на день це точно.  Навіть Василіса говорила їй, що плакати більше, ніж маленька дитина, просто непристойно, а Олеся починала плакати ще більше.  

Влаштувала мені істерику, коли намагався відправити її на пологи трохи раніше.  Так би мовити, нехай до палати звикне та й по всьому.  Я пошкодував про це вже  сто разів ... Вона  збирала речі й кричала, що горда і незалежна жінка, яка гордо дійшла з валізою тільки до кухні та прилягла відпочити на диванчик. 

  
А найголовніше, що цієї ж ночі у неї почалися перейми ... І на всі мої "я ж казав" вона кричала, що або я зараз закрию свій рот, або третього народжувати буду сам.  Ну не жінка, а просто мрія, чесне слово!  Загалом, я вистраждав свого Андрюху! Зате задоволений!

Тепер черга Аліни й Льохи. Час вже Ляльці окільцювати цього жеребця!!! 

******************************************************************************

Мої любі, ну от і кінець цієї історії. Я дуже сподіваюся, що Вам сподобалося. Прошу Вас мене підтримати)) Ваші зірочки, коментарі, підписки на автора - це все мене мотивує на нові, ще більш емоційні історії)

*******************************************************************************

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно