Марина та Сергій Дяченко - Печера

* * *

Гастролери повернулися на день раніше — засмаглі, розімлілі, трохи спиті. Вояж відбувся не без пригод — декорації раз у раз спізнювалися, доводилось поспіхом робити заміну вистав або й грати в чужій, нашвидкуруч підібраній вигородці. Всі виснажились і сподівалися негайної відпустки.

До моменту повернення основної частини трупи Кович перебував уже в стані озвіріння.

Інспектори з Управління чинили сваволю. У театрі було виявлено порушення техніки безпеки, протипожежних правил і санітарних норм. Щодня той перевіряльник, що був підкреслено ввічливий, приносив йому на підпис купу якихось протоколів; декорації музичної комедії, яку восени мав випустити Раманів годованець Дін, наказано було розібрати, бо кріплення літаючих будиночків виконано не за технологією і не з того матеріалу.

Переробка декорації означала зрив прем’єри мюзиклу; Раман говорив з перевіряльниками через губу. Хрін він їх боїться. Усі їхні протоколи придатні тільки для клозетних потреб. Може, відкласти важливі справи й таки подзвонити Другому радникові?!

Театр лихоманило, прибиральниці нервово озиралися, головний бухгалтер, незламна дама середнього віку, ховала підозріло червоні очі. Уся постановочна частина лаялася найгіршими словами, проте жодна людина в театрі не допустила щодо ревізорів ані тіні підлабузництва. Усі відчували підтримку Ковича й свято вірили в його зверхню відкопилену губу.

Дрібна метушня з інспекцією висмикувала Рамана з репетицій, відвертала увагу, дряпала, наче камінчик у черевику. Він таки подзвонив Другому і не застав його, а потім знову не застав, а потім поговорив нарешті, але розмова вийшла зіжмакана — Другий обіцяв з’ясувати, але якось непевно обіцяв, без запалу. Стривайте, думав Раман, наливаючись жовчю по саму маківку. Я тобі покажу прем’єри. Я тобі покажу коньяк. Я всім вам покажу, зачекайте до осені…

Він уже знав, що вистава буде. У хлопця, підібраного в цирковому училищі, у цього жовтоволосого Алеріша, не було ні техніки, ні досвіду, ні навичок. Нічого не було, крім чарівності — та ще феноменальної, майже інфантильної щирості.

— Органіка, — бурмотів Раман, сидячи в темному залі перед вогником режисерського пульта. — Чорт…

Алеріш поводився природно, як поводяться на сцені коти. Кажуть, кота неможливо переграти; Ліца ніяк не могла пристосуватися до нового партнера.

— Він же розумово відсталий, — не витримавши, зізналася вона якось Раманові. — Він же як дитина…

— Актори — діти на сцені, — повідомив він, повчально піднімаючи пальця. — Дитяча віра в передбачувані обставини… Крім того, Ліцо, я й не вимагаю від нього дуже багато. Він на своєму місці; у нас, як ти вже зрозуміла, спектакль не акторський…

Раман Кович у житті не поставив жодного акторського спектаклю. Як писали свого часу газети — «тріумф режисерського театру»…

Тепер він репетирував великими шматками. Тепер він улаштовував прогони; кожна репетиція починалася з накачування — він знов і знов підхльостував акторів своєю скаженою енергією. Природно, що всі в театрі давно знали, які саме «Пісні про кохання» самовіддано репетирує головний. Раман підозрював, що й інспектори це знають, і тому особливо в’їдливо риються в позаторішніх накладних. Попереду були найскладніші репетиції, зі сценами з життя Печери, Раман знав, як це має бути, Раман схуд на п’ять кілограмів і, звільняючи себе від зайвої мороки, відіслав щойно прибулих гастролерів прямо з коліс — у відпустку.

На лаві під вікнами його кабінету молодь розпила традиційне шампанське. Одразу з’явились інспектори, стали неподалік, підозріло дивлячись на дрібне порушення дисципліни; спеціально, щоб їх потішити, Раман зійшов униз, підставив пластиковий стаканчик під пінний струмінь з пляшки і, на радість акторам, випив разом з ними. Побажав щасливого відпочинку, всміхнувся інспекторам — їм вина не пропонували — і вирушив репетирувати в наглухо закритому, задушливому залі.

Йому й на думку не спало, що довгий, підозрілий, ревнивий погляд Клори Кобець матиме цього вечора дивне, скандальне продовження.

Про деталі події йому донесли потім. Розігріта шампанським Клора хвилину пококетувала з радистом — і, ігноруючи найсуворіше розпорядження головного режисера, залізла через радіорубку в зал. Її дратувала таємниця. Їй хотілося знати, що робить Кович «з цими шмаркачами».

Те, що вона побачила, справило на неї неабияке враження. Клора сиділа за скляною стінкою радіорубки, сиділа, витріщивши свої виразні очі й напіввідкривши чуттєві губи; однак не шокуючий мотив Печери, а саме робота вискочки Ліци травмувала її душу найбільше.

Можливо, їй би вистачило розуму промовчати. Можливо, вона знайшла б для своїх емоцій інший, безпечніший вихід, але, на біду, добряга-радист почастував Клору коньяком, а поєднання коньяку з шампанським завжди діяло на прекрасну блондинку непередбачено.

Повертаючись з репетиції, Ліца несподівано для себе зазнала величезного стресу. Неподалік службового входу вона зустріла провідну актрису режисера Ковича. Клора курила в компанії трьох молодих акторів та одного помрежа, і четверо чоловіків стали свідками дружньої бесіди двох юних колег.

Потім казали, що Клора нібито била Ліцу по щоках — це була чистісінької води брехня, Клора була дівчина інтелігентна, для виявлення найдужчих емоцій їй цілком вистачало слів, і навіть голосу не довелося підвищувати. Співчутливого, до речі, голосу.

Ліцу було звинувачено головно в безсоромності й бездарності. Безсоромністю було «показувати на сцені ЦЕ», бездарністю було все інше — спостережлива Клора несхибно піймала всі помилки цієї, загалом невдалої, репетиції і з фактами в руках переконала Ліцу, що з її даними найкраще вступити на філфак і стати вчителькою або, якщо вона так дуже любить театр, знайти собі місце буфетниці чи білетерки.

Якби Ліца була саажихою — Клорі було б непереливки. Якби вона була з великих схрулих — відповіла б гідно, а потім би плюнула й забула; на біду, Ліца була царна, а царнам, як слушно зауважив свого часу Кович, у театрі мало що світить.

Четверо свідків з цікавістю спостерігали, як зникає рум’янець зі щік обімлілої дівчини. Як миттю мокріють очі і як співбесідниця лагідно радить їй не плакати, бо слізьми все одно нічому не зарадиш; свідки гмикають, Ліца голосно ридає й кидається тікати, а Клора добиває її словами в спину — словами, які не мають ваги, зате багато важить тон, яким вони промовлені…

Раман довідався про все на другий день. Злі язики запевняли, що Ліца прибігла до нього плакатися; де там, Ліца з’явилася на репетицію вчасно і стійко дивилася вбік, та коли вона вийшла на сцену, Раман зрозумів, що справи кепські.

— Ліцо, що таке? Чому ви не готові до репетиції?

Чарівний Алеріш кліпав світлими віями й покірно чекав, коли режисер закінчить розмову з його партнеркою і можна буде спокійно повторити сцену. І