Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

периферії тренажеру. І саме там вдалося відійти двом чи трьом ворожим кораблям. І великі зорельоти Ендера теж залишилися неушкодженими. А там, де знаходився величезний ворожий флот, що захищав планету, нічого не залишилося. Тільки росла грудка бруду, бо під дією гравітації більша частина сміття летіла донизу. Було помітно, як світилася й крутилася ця хмара, що виглядала значно меншою, ніж колись планета.

Від радісних вигуків його бійців у Ендера різало у вухах, тож він зняв навушники і лише потім почув гамір у кімнаті. Люди у формі обнімалися, плескали один одного по плечах, сміялися, кричали, хтось плакав, деякі стояли на колінах або лежали ниць, і Ендер бачив, що вони молилися. І нічого не розумів. Усе навпаки! Адже вони мали сердитися.

З цього божевільного натовпу виринув полковник Графф і підійшов до Ендера. Сльози текли по його обличчю, але він усміхався. Він нахилився, простягнув руки, і, на подив Ендера, обійняв його, міцно-міцно притиснув і шепотів:

— Дякую, дякую тобі, Ендере. Сам Бог нам дав тебе, Ендере.

Ноги Ендера відірвалися від підлоги, і він закружляв у обіймах Граффа.

Почали незабаром підходити й інші, тиснули руку, вітали його. Він не міг розібратися, що відбувається. Чи витримав він іспит? Це була його перемога, і вони тут ні до чого. Він порушив правила. Чому тоді всі поводять себе так, нібито він виграв із честю?

Натовп розступився, пропускаючи Мазера Ракхема. Той підійшов до Ендера й простягнув руку.

— Ти зробив важкий вибір, хлопчику. Усе або нічого. Покласти кінець або їм, або нам. Але небо знає, що іншого виходу не було, і ти мусив це зробити. Поздоровляю. Ти розгромив їх, і все скінчено.

«Усе скінчено. Я розгромив їх». Ендер не розумів.

— Я розгромив вас.

Мазер розсміявся, заповнивши кімнату гучним сміхом.

— Ендере, ти ніколи не грав зі мною. Ти ніколи не грав із тих пір, як я став твоїм ворогом.

Ендер не зрозумів жарту. Він зіграв багато ігор, сплативши страшну ціну. Він почав сердитися.

Мазер простяг руку й торкнувся його плеча. Ендер скинув його руку. Мазер став серйозним і сказав:

— Ендере, останні кілька місяців ти був командуючим нашим флотом. Це було Третє вторгнення. Жодних ігор, усі бої реальні, і єдиним ворогом, з яким ти боровся, були жучари. Ти виграв усі бої, і сьогодні ти нарешті боровся з ними в їхньому рідному світі, де була і їхня королева, і королеви всіх їхніх колоній, — вони всі були там, і ти знищив їх повністю. Вони ніколи не нападуть на нас знову. Ти зробив це. Ти.

Реальність. Не гра. Розум Ендера був дуже виснаженим, щоб усвідомити почуте. Це були не просто точки світла в повітрі — справжні кораблі, з якими він бився, і справжні кораблі, які знищив. І реальний світ, який він відправив у небуття. Він пройшов крізь натовп, ухиляючись від поздоровлень, ігноруючи їхні руки, їхні слова, їхню радість. А діставшись своєї кімнати, зняв одяг, заліз у ліжко й заснув.

Ендер прокинувся від того, що хтось тряс його за плече, але не міг спочатку розпізнати, хто. Графф і Ракхем. Він повернувся до них спиною.

— Дайте мені поспати.

— Ендере, нам потрібно поговорити, — сказав Графф.

Ендер повернувся знову до них обличчям.

— Після вчорашньої битви на Землі весь день і всю ніч транслювали відео.

— Весь день і всю ніч?

Він проспав більше доби.

— Ти герой, Ендере. Вони бачили, що ти зробив. Ти і твої хлопці. Гадаю, що на Землі не знайдеться уряду, який не проголосує за нагородження тебе найвищим орденом.

— Я вбив їх усіх, справді? — спитав Ендер.

— Усіх — це кого? — здивувався Графф. — Жучар? Це була їхня затія.

Мазер нахилився ближче.

— Це те, для чого була почата війна.

— Усіх їх із королевами. Тобто я повбивав усіх їхніх дітей і геть чисто усіх.

— Це не твоя провина, а їхнє рішення, коли вони напали на нас. Це те, що мало статися.

Ендер схопив Мазера за уніформу й повис на ній, потягнувши його донизу, так, що вони опинилися віч-на-віч.

— Я не хотів убивати їх усіх. Я не хотів нікого вбивати! Я не вбивця! Вам не зі мною треба було мати справу, а з Пітером, а ви, гади, змусили мене зробити це, — ви обдурили мене!

Він плакав. Це була істерика.

— Так, ми обдурили тебе. Ось у тому-то й справа, — намагався заспокоїти його Графф. — Інакше ти не зміг би цього зробити. Це був єдиний варіант. Нам потрібен був командир, який умів би співпереживати, який навчився б думати, як жучари, щоби розуміти їх і передбачати їхні дії; командир із великим серцем, аби, співчуваючи іншим, він міг завоювати любов і довіру своїх підлеглих, і разом вони працювали б, як досконала машина, така ж довершена, як жучари. Але така людина не змогла б стати вбивцею і ніколи не змогла б піти в бій із готовністю перемогти за будь-яку ціну. Якби ти знав правду, ти б не зміг цього зробити. А якби ти був одним із тих, хто задля перемоги не зупиняється ні перед чим, не зважає на інших, ти б ніколи повністю не зрозумів жучар.

— І для цього потрібна була дитина, Ендере, — додав Мазер. — Ти швидший, ніж я. Кращий за мене. Я вже надто старий і обережний. Будь-яка людина з почуттям власної гідності завжди знає, що на війні ніколи не можна вести бій, віддаючи йому всю душу. А ти не знав цього. Ми переконалися, що ти не знав. Ти відчайдушний, неперевершений і молодий. Це те, для чого ти прийшов у цей світ.

— На наших кораблях були пілоти, правда?

— Так.

— А я, даючи накази пілотам іти в бій, посилав їх на смерть і навіть не знав цього.

— Вони це знали, Ендере, і вони пішли б у будь-якому випадку. Вони знали, на що йшли.

— Ви ніколи не питали мене! Ви ніколи не казали мені правди ні про що!

— Ти мав бути зброєю, Ендере. Такою ж, як пістолет чи Доктор Могила, адже вони відмінно функціонують, не знаючи, на що спрямовані. Ми спрямовували тебе. І несемо відповідальність повністю лишень ми. Якщо щось було не так — це ми зробили, не ти.

— Розкажете пізніше, — буркнув Ендер із закритими очима.

Мазер Ракхем струснув його.

— Не засинай, Ендере, — мовив благально. — Це дуже важливо.

— Ви покінчили зі мною, — відгризнувся Ендер. — Тепер дайте мені спокій.

— Ось чому ми тут. — Мазер продовжував: — Ми намагаємося донести тобі.