Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Максим не відступив — його губи вдарили по її губах із новою силою, палко, жадібно, ніби він хотів пожерти її всю. Зоряна відповіла миттєво, її руки рвонули до його плечей, пальці вп’ялися в тканину сорочки, а подих змішався з його — гарячий, уривчастий, як перед спалахом. Він стискав її горло ще мить тому, але тепер його руки ковзнули вниз, обхопили її талію, підняли різко, ніби вона нічого не важила. Її сідниці гупнули об стіл, папери розлетілися, ручки покотилися на підлогу, але жоден із них не звернув уваги. Поцілунок не розірвався — він ставав глибшим, їхні язики сплелися в гарячому танці, її губи кусали його, а його руки стискали її стегна так, що залишаться синці.

Її пальці рвонули до його сорочки, гудзики тріщали, коли вона розстібала їх одним різким рухом, оголюючи його груди — гарячі, тверді, вкриті тонким шаром поту. Максим видихнув їй у губи, його руки знайшли її блузку, пальці тремтіли від нетерпіння, коли розстібали гудзики — один за одним, повільно, але з силою, ніби він боровся із собою. Тканина розкрилася, оголивши її ключиці, мереживний край бюстгальтера, її шкіру, що горіла під його дотиком. Вона застогнала — тихо, хрипко, коли його губи ковзнули вниз, до її шиї, залишаючи вологий слід. Її руки вп’ялися в його волосся, тягнули ближче, а подих став уривчастим, як крик, що рветься з грудей.

Кабінет наповнився їхнім теплом — запах її парфумів змішався з його, повітря стало густим, липким. Стіл скрипів під її вагою, коли вона вигнулася до нього, її ноги обвили його стегна, тягнучи ближче. Його пальці ковзнули по її спині, розстебнули гачок бюстгальтера одним рухом, і вона ахнула, коли прохолода вдарила по її шкірі. Їхні подихи злилися — важкі, гарячі, наповнені стогонами, що вибивалися з горла. Він кусав її плече, вона дряпала його спину, їхні рухи були хаотичними, але ритмічними, як буря, що наростає перед громом.

А потім час ніби розтанув у їхньому теплі — усе сталося без слів, у гарячому мовчанні, де чути було лише їхні подихи. Її блузка зсунулася з краю стола, м’яко торкаючись підлоги, його сорочка лежала зім’ята клубком, кинуте свідчення їхньої шаленості. Повітря гуділо від їхніх зітхань — тихих, хрипких, що гасли в напівтемряві кабінету. Стіл поскрипував під вагою їхніх рухів, стіни ніби вбирали жар їхніх тіл, а за вікном місто гуділо своїм ритмом, сліпе до цього виру пристрасті. Мить спалахнула й згасла — їхні тіла завмерли в уривчастій тиші, його піт крапав на дерев’яну поверхню, а її груди здіймалися, ловлячи повітря короткими, тремтячими вдихами.

Максим відступив, його руки тремтіли, коли він натягував штани, застібаючи ремінь різкими рухами. Його сорочка лежала поруч, і він схопив її, застібаючи гудзики так швидко, що пропустив один. Він не дивився на Зоряну — його погляд був прикутий до підлоги, до дверей, кудись подалі від неї. Вона сиділа на столі, майже оголена, ноги звішувалися, але її це не бентежило. Її очі горіли, губи кривила тріумфальна усмішка, коли вона спостерігала за ним.

Він уже дійшов до дверей, його рука лягла на ручку, коли її голос різонув тишу:

— То це твоя згода на мою пропозицію?

Максим завмер, його спина напружилася, як струна. Він повільно обернувся, його очі спалахнули гнівом, коли він подивився на неї — розпатлану, напівголу, але таку самовдоволену.

— А хіба в мене є вибір? — процідив він, його голос був хрипким, ядучим, сповненим ненависті.

Зоряна нахилила голову, її усмішка стала ширшою, але холодною.

— Є, — сказала вона, її тон був спокійним, але отруйним. — Ти можеш погодитися, а можеш ні.

Він стиснув кулаки, його щелепа затремтіла, очі звузилися.

— Ти знаєш, що я не можу не погодитися, дружинонько, — виплюнув він, слово “дружинонько” прозвучало, як ляпас, сповнене сарказму й болю.

Вона всміхнулася ще ширше, її очі блиснули тріумфом.

— Тоді поспішай обрадувати свою голубку, — сказала вона, її голос був м’яким, але різав, як ніж.

Максим не відповів. Його погляд спалахнув ненавистю, він рвонув двері, і вони грюкнули об стіну так, що кабінет здригнувся. Його кроки загуділи в коридорі, залишаючи її одну — на столі, серед розкиданих паперів, із запахом їхньої пристрасті, що досі висів у повітрі.
 

Привіт, якщо вам сподобалося, не забудьте поставити вподобайку, зірочки і підписатися – це найкраща підтримка для мене! ;)

Завтра – фінал цієї історії❤️