Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Зоряна сиділа в своєму кабінеті, її пальці грали ручкою, а губи кривила тонка, задоволена усмішка. Вона смакувала цей момент — приниження Олесі, її сльози, її падіння. Повітря в кабінеті було важким, пахло її парфумами й ледь відчутною кавою, але для неї це був запах перемоги. Вона відкинулася в кріслі, її очі блищали, коли вона уявляла, як голубка ридає десь там, роздавлена й покинута. Усе було ідеально, доки двері не грюкнули об стіну — так сильно, що штукатурка посипалася. Максим увірвався, його очі палали гнівом, подих рвався з грудей, як у звіра.

Він рвонув до її столу, його руки з силою гупнули по дереву, нахилившись так близько, що вона відчула жар його люті. Зоряна не здригнулася — її усмішка стала ширшою, очі блиснули веселощами.

— Це ти, — процідив він, його голос був низьким, як грім, не питання, а вирок. — Ти підставила Олесю. Я не знаю як, але це твоїх рук справа, так?

Вона відкинула голову, її сміх різонув повітря, як ніж.

— Докази де, Максиме? — протягнула вона, її тон був стервозним, зібраним, ніби вона грала в шахи й уже бачила мат. — Немає? Ой, як шкода, — додала вона, зморщивши носик, ніби глузуючи з дитини.

Він заскрипів зубами, його щелепа затремтіла, а пальці стиснулися в кулаки на столі.

— Я не розумію, нащо, — прохрипів він, його голос тремтів від злості. — Нащо тобі це все?

Зоряна знизала плечима, її очі звузилися, усмішка стала отруйною.

— Нащо мені? — перепитала вона, ніби пояснюючи дурню. — Це ж твоя голубка злила всю колекцію “VogueVerse”.

Максим ударив кулаком по столу так, що ручки підстрибнули, а Зоряна аж здригнулася — не від страху, а від несподіванки. Але її очі не втратили блиску.

— Яка ти стерва, — процідив він, його голос став глухим, як удар молота. — Так і хочеться придушити тебе.

Вона розсміялася — дзвінко, нахабно, її голова відкинулася назад.

— Вибач, любчику, — протягнула вона, її тон був солодким, як сироп, і гострим, як лезо, — але твої еротичні фантазії мені не до смаку.

Його обличчя скривилося, вени на шиї набухли, він насунувся ще ближче.

— Олеся розбита, — гаркнув він, його голос затремтів від болю. — Ти рада, правда?

Зоряна всміхнулася ширше, її очі блиснули холодним тріумфом.

— Не буду брехати, — сказала вона, її голос став тихим, але твердим. — Вона мені ніколи не подобалася. Тож так, рада. А питання в тому, що ти готовий зробити, щоб урятувати свою голубку?

Максим завмер, його брови підскочили, горло видало хрип.

— Що ти маєш на увазі? — видихнув він, його голос був грубим, як наждачка.

Вона відкинулася в кріслі, її пальці легенько постукали по підлокітнику.

— Я можу виправдати її, — сказала вона, її тон став діловим, але очі горіли. — Звісно, тут вона більше не працюватиме, але в інших місцях двері для неї відкриються. Є одна умова.

Він відступив від столу, його ноги підкосилися, і він важко впав у крісло навпроти. Його погляд уп’явся в неї, палаючий і здивований.

— І що це за пропозиція? — спитав він, його голос тремтів від цікавості й злості.

Зоряна нахилила голову, її усмішка стала хижою.

— Ми одружимося, — сказала вона просто, ніби пропонувала каву. — Ти порвеш із Олесею, і ви більше ніколи не побачитеся. Усе дуже просто.

Максим вибухнув сміхом — гучним, різким, майже божевільним. Його голова відкинулася назад, руки вдарили по колінах.

— Смішний жарт! — гаркнув він, його сміх різко обірвався. — Ніколи цього не буде. Ти серйозно все це провернула, щоб одружити мене на собі? Ти схиблена!

Її губи стиснулися в тонку лінію, очі звузилися, але голос залишився спокійним.

— Це не жарти, — сказала вона холодно. — Але вибір за тобою. Я лише даю тобі шанс.

Він скочив на ноги, його голос вибухнув матюками:

— Та пішла ти, суко! — заревів він, його кроки загуділи по кабінету, коли він почав ходити туди-сюди, як загнаний лев. — Ти грьобана психопатка, тебе лікувати треба!

Зоряна спостерігала за ним, її очі блищали насолодою. Її лев був у пастці, і це гріло їй душу. Він зупинився, його пальці вп’ялися в волосся, голос тремтів від розпачу:

— Це не нормально, Зоряно! Твоя одержимість — це божевілля!

Вона всміхнулася, її тон став м’яким, майже ніжним.

— Любчику, яка одержимість? — протягнула вона. — Я просто кохаю тебе, як завжди. І хочу направити тебе на істинний шлях — до мене.

— Я тебе не кохаю! — закричав він, його голос розірвав повітря, очі спалахнули гнівом. — Чуєш? Не кохаю!

Вона випрямилася в кріслі, її погляд став сталевим.

— Почула, — сказала вона строго, її голос різав, як скло. — Але це нічого не міняє.

Максим рвонув до неї, його тіло нависло над кріслом, як гора. Одну руку він упер у спинку крісла, друга несподівано стиснула її горло — міцно, гаряче, її подих захрипів. Зоряна захлинулася, її очі розширилися, але в них не було страху — лише виклик. Його пальці тремтіли, стискали сильніше, а потім різко відпустили. Він нахилився ще ближче, його губи вдарили по її губах — грубо, гаряче, як вибух.
 

Привіт)

Ох що буде далі?

Дізнаєтеся зовсім скоро! 

А щоб не пропустити нову главу – поставте вподобайку, оцініть зірочками та додайте книгу до своєї бібліотеки!❤️