Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

По місту зникає світло

...я...осліпла. Не бачу світла. Не бачу сутінок, що поміж вік,
Мовчки спускаються, з краплями граються,  
Щоб знов скотитись на чортовий сніг та розірватись снарядом між ніг.
Я осліпла. Не бачу світла. Хтось відбирає його у мене. 
Звуками, герцами, і поміж вени, знову словами криком сирени.
Віриш? Я все ще частина системи, тої, що хтось ненароком створив,
А потім взяв і усе розтрощив, взяв і як скло об підлогу розбив,
Краще б цей бовдур хоч щось зробив, щоб повернути назад той час,
Де люди знали життя без прикрас і не боялись кидати між фраз,
Сотні бажань у яких хоч був шанс. Зараз же й шансу у них немає.
Чуєш, над містом сирена волає, світло людина рукою вмикає,
Доки життя поміж пальців стікає. Чуєш це? Так вона ніччю вмирає. 
Тихо. Як я, що сьогодні осліпла. Бачиш? По місту зникає світло.
Бачиш? По місту зникає життя.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍