Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

16 Прогулянка

Минула друга половина серпня. Прогриміли громом та пролилися зливами усі випускні іспити десятого класу. Жаби кумкали по всій території академії, думаючи, що це тепер їх величезний ставок. Усюди стояли калюжі, струменіли струмки. А Хаол все так само базікав із Вайо у своїй кімнаті.

Після того, як вчителі зробили їм амулети зв’язку, хлопці розмовляли ледь не постійно. Вранці, коли збиралися та йшли на заняття, під час обідньої перерви, після уроків і ледь не до півночі. Ракор, спостерігаючи таку тягу до спілкування, починав навіть жалкувати про те, що запропонував амулет ще до кінця здачі усіх контрольних і іспитів. Тепер, йому доводилося вмовляти учня приступити до практичних занять ледь не по півгодини кожен раз І постійно Хаол кивав на це, казав, що от-от завершить розмову та прийде на майданчик. Однак його рішучості вистачало лиш на п’ять хвилин, у продовж яких вони із Вайо починали нову тему, котру було неймовірно важко покинути. Вчитель від всього цього лиш важко зітхав, не розуміючи, що йому тепер робити.

- Хаоле, - втомлено стояв Ракор у кімнаті підопічного, спостерігаючи за його жвавою розмовою по амулету.

- Так-так, наставнику, - поспіхом відгукувався хлопчик. – Я вже йду, - помахав старшому, одразу ж повернувшись до Вайо: - Та ти що?! Реально?

- Хаоле, - суворіше повторив чоловік, намагаючись привернути до себе увагу.

- Я вже біжу, наставнику, - повільно вставав він, не в силах відірватися від амулету, який висів на шиї.

- Хаоле, - поблажливіше звернувся викладач, стримуючи своє невдоволення, - я пропоную тобі угоду, - хлопчик навіть не реагував. - Ти добре складеш іспити, а я влаштую вам зустріч.

Учень миттю повернувся до вчителя із палаючими очима:

- Зустріч?!

- Але тільки, якщо ти підготуєшся до іспитів та добре їх складеш.

- Я вже біжу! – помчав він до дверей. – Наставнику! – вискочив у коридор. - Не відставайте!

Ракор провів Хаола ошелешеним поглядом, не очікуючи, що його пропозиція матиме настільки плідний ефект, вдавився сміхом та пішов за ним.

Сьогодні хлопчик працював ще завзятіше, ніж раніше.

Пройшов один день – роз’їхалися усі випускники. Пройшло ще два – п’ятий клас написав підсумкові контрольні з історії та природознавства. А після обіду, частина з них, що мала сонячну кров - склала іспит на володіння магією світла. Серед них був і Хаол.

День за днем, контрольна за контрольною поступово закінчувалися усі заняття, залишаючи на своїх місцях час для відпочинку, або нового тренування, перед останніми іспитами.

Хаол працював більше своїх сил. Постійно практикувався, щось читав, питав у наставника, пробував і старався, лиш вранці та надвечір жаліючись Вайо на своє важке навчання. Однак зусилля були варті того. Він гідно склав іспит з блискавки, показав достатні вміння побутової магії і створив невеликий туман, який йому зарахували три інших вчителя, окрім Ракора. Усі підсумкові контрольні були написані так гарно, наскільки він міг. Усі іспити складено настільки добре, наскільки вистачало його магічних сил.

Коли було оголошено результати останнього з іспитів, після якого вже всі п’ятикласники були вичавлені подібно до винограду, який чавлять на вино, Хаол підійшов до Ракора та з втомленим викликом подивився йому в очі. Склав руки на грудях. Вчитель пройшовся задоволеним поглядом по учню:

- Щось бажаєш, Хаоле? – люб’язно посміхнувся він, склавши долоні за спиною.

- Ви обіцяли мені зустріч з Вайо, якщо я добре складу іспити, - тупнув хлопчик ногою. - Я – склав. 

- Хм, - радісно відгукнувся педагог. – То дізнайся, коли духовний батько Вайо вільний. Я пропоную зустрітися не пізніше цієї неділі. Бо п’ятнадцятого вересня буде вручення окталл і його духовний батько може бути не у тому стані, аби гуляти із нами.

Хлопчик спантеличено насупився:

- Чому він буде не у тому стані? Хіба щось зміниться? Заняття вже закінчилися.

- П’ятнадцятого числа він буде прощатися зі своїми духовними синами, якщо вони є у випускному класі, - співчутливо зазначив чоловік. – А прощатися із тими, кого ти ростив останні десять років – дуже важко. Домовся із Вайо до п’ятнадцятого числа, - легенько посміхнувся Ракор. – Зустрінемося у якомусь місті, між нашими академіями, аби нікому довго їхати не довелося.

Хаол кивнув та пішов до їдальні, аби трохи поповнити сили, після останнього іспиту.

Упродовж вечора він домовився із Вайо про день, а їх вчителі, за посередництвом самих хлопців, про час та місце.

Минула усього доба, як Ракор із Хаолом вже їхали самохідним возом до одного з міст. Учень був неспокійним протягом усього шляху. То хвостик собі переробить, то пояс інакше зав’яже, то червону стрічку на шиї поправить, то шнурок на наручах переплете. Хлопчик постійно чепурився, періодично радячись із педагогом щодо свого вигляду. А у якийсь момент взагалі почав щось бурмотіти собі під ніс і робити якісь недовершені жести, ніби репетируючи, перед зустріччю.

Чоловік, спостерігаючи усе це, задумливо посміхався і качав головою, не розуміючи, чому вони не називають цю зустріч побаченням.

Коли прибули на місце, вчитель одразу ж створив ще один дерев’яний медальйон та одягнув його Хаолу на шию.

- Наставнику! – обурився хлопчик такому. – Ви мені хвіст зіпсуєте! Я з цим амулетом, як маленький! У мене вже є медальйон на шиї!

- Сховай його під одяг, - відтягнув Ракор горловину блакитної одежі та кивнув свій амулет туди. – Із ним я завжди знатиму де ти.

- Він не гарний! Наставнику!

- Я не хочу знову загубити тебе, - однозначно подивився він йому в очі.

Хаол посумнішав від цього погляду і підкорився. Поправив шнурок, заховавши його під краями блакитного одягу.

- Добре, - відреагував Ракор на таке. – Якщо будете бігати – бігай обачно. Неприємностей оминай, - провів долонею по його волоссю, пригладжуючи півники. – Будь люб’язним і ввічливим, - струхнув пил з плечей. – Якщо щось станеться – не соромся говорити. І якщо Вайо буде робити щось неприємне – одразу припиняй це. Угу? – кивнув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍