Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 32

       Минуло два місяці відтоді, як Едвін сховався від світу у своєму будиночку в лісі. Дні минали, але нічого не змінювалося. Емілі так і не знайшли. Алісія вирішила свою проблему та знов зникла. Чоловік кожен день обходив ліс і заходив у найглибші куточки, але все одно не міг збагнути, де ж шукати свою кохану. 

       Цього ранку чоловік вкотре отримав підказку від коханої. Він думав, що збожеволів, але він складав усі підказки до купи і шукав її там, де ще не був. Йому було чхати, що думали інші. Він був переконаний, що вона жива і обов'язково настане день, коли знайде її. Кожна підказка направляла його в нове місце. І кожна нова заплутувала більше, тому чоловік подзвонив Яну і Марку, щоб ті поглянули на підказки й можливо щось спаде на думку. 

       Чоловіки сиділи у маленькій кімнаті та дивилися на все, що зібрав кароокий. Вони вивчали кожну підказку окремо, а потім усе разом. 

— У цьому всьому немає сенсу. - сказав Марк дивлячись на дошку з папірцями. 

— У тебе є позначені ці місця на карті? - спитав Ян у Едвіна.

— Так, але там немає центру чи якоїсь фігури в яку виливалися б місця. Я наче щось пропускаю. Щось дуже важливе. - кароокий важко зітхнув і потер руками обличчя. 

— Це через нерви. Ти вже й так довго її шукаєш. Тобі треба відпочити. - Марк намагався підтримати друга.

— Не можу. Я дурію без неї. - тихо додав Едвін.

— Я погляну на карту?! - Ян підвівся зі стільця та оглянув карту з відмітками. Він примружив очі та задумливо роздивлявся дивну картинку, яка вимальовувалася на карті. - Едвіне, чи є у тебе хтось, хто безслідно зникав? Можливо родич чи друг сім'ї? - чоловік повернувся на Едвіна і запитально вигнув брову. Кароокий задумався на кілька секунд, а тоді згадав один випадок.

— Так. Моя бабуся безслідно зникла багато років тому. Ніхто не зміг її знайти. Тією справою займалася пані Лютея. А що? 

— Емілі розумна дівчина. Те, що тут зображене це не місця, де вона може бути. Гадаю, що вона показує точки, об'єднавши, які ми отримаємо потрібну інформацію про місце її перебування. Раніше мені вже траплявся такий випадок, коли я був під опікою Мерліна. Точки теж мають з'єднуватися в певному порядку.

— Що ти маєш на увазі? - Марк здивовано і захопливо дивився на Яна. 

— Я маю на увазі, що те, що ви бачите перед собою - мова мертвих. Раніше так спілкувалися мертві з живими. Тим самим вони допомагали знаходити зниклих.  

— Я думав, що божеволію і що це все плід моєї фантазії. - чоловіки співчутливо на нього поглянули і з розумінням поставилися до його слів. Вони й самі знали, що це таке.

— Можу тебе заспокоїти. Це або Емілі, або хтось з мертвих, з якими вона ймовірно контактує, тобі передає її послання. Я підійму старі архіви і відкопаю ту справу. Ми тоді знайшли ту людину. У нас була людина, яка знала, як це розшифрувати... Ми знайдемо її. 

— Так, а до чого тут хтось зниклий з його сім'ї чи близьких? - Марк запитально вигнув брову і подивився на Яна. Едвін хотів води, тому взяв пляшку, що стояла перед ним поряд. 

— Я не впевнений, бо справа була дуже давно, але існує ймовірність, що Емі там не одна. Коли розшифруємо її послання, то дізнаємося усе необхідне. 

— Тоді поїдемо зараз піднімати архіви. - Едвін різко встав зі стільця готовий вирушати. 

— Ні. Ти відпочинеш, а я поки дізнаюся все необхідне.

— Я не можу просто сидіти і нічого не робити. 

— Едвіне, ти не лишаєш нам вибору. - Едвін похитнувся і сів на стілець.

— Що відбувається? - голова паморочилася, а перед очима почало темніти.

— Чоловіче, тобі треба відпочити. Я скоро повернуся з чудовими новинами, тож просто поспи трохи. - слова Яна звучали віддалено і за кілька секунд кароокий повністю поринув у сон. 

— Сподіваюся він нас не вб'є за цю витівку. - каже Марк і злегка посміхається.

— Він ще подякує нам за це. 

— Легко тобі казати, бо першим під руку йому попаду я. - обурюється блондин.

— Не хвилюйся, я встигну приїхати доки він прокинеться. І врятую тебе. - він намагався бути серйозним, навіть поклав Марку на плече руку. А потім зареготав. - Ти б бачив себе. Не хвилюйся, все буде добре. Я швидко. 

       Ян поїхав до місця, де зберігалася потрібна справа. По дорозі він подзвонив охоронцю, якого лишив з Мартою та попрохав його привезти дівчину в архів. Ще задовго до цієї справи чоловік знав, що його кохана зможе допомогти з цим. Коли він зустрівся з дівчиною він спитав чи знає вона про цю справу. 

— Я читала про неї кілька тижнів тому, але не ознайомилася повністю. - гортаючи сторінку за сторінкою вона зацікавлено роздивлялася фото та записи справи. 

       Ян кілька секунд не міг відвести від неї погляду. Він завис милуючись нею. Її очі сяяли, коли вона розглядала справу. Чоловік вперше бачив її такою зацікавленою і... щасливою?!

— Це ж просто знахідка для любителів детективів. А ще я знаю це... - трохи тихіше вона сказала останню фразу і посмішка злетіла з обличчя. - Ти ж не хочеш сказати, що є схожа справа прямо зараз? - дівчина перевела погляд на чоловіка. Той лише кивнув, чим дав зрозуміти, що справа є. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍