Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Це стосується зникнення Емілі. Вона лишила точки на карті, які можеш розшифрувати тільки ти... Ти допоможеш? - очікуючи відповіді він нервував, бо не знав чи дівчина погодиться.

— Я допоможу. - чоловік полегшено видихнув. - Але Яне...

— Що? - він був вдячний за допомогу і сподівався віддячити дівчині. 

— Я хочу, щоб ти зробив для мене дещо. 

— Що завгодно, оленятко! - вона підійшла трохи ближче і махнула рукою, щоб той трохи нахилився. Він зробив це і вона прошепотіла йому на вухо. - Прибери від мене свого охоронця. Він якийсь дивний. - чоловік посміхнувся та поглянув на охоронця, який стояв на виході.

— Оленятко, ти ж знаєш, що це для твоєї безпеки? - він ніжно охопив однією рукою її талію, а іншою шию і обперся своїм чоло об її. Ян втиснув її у своє тіло та поглянув у вічі.

— Я знаю це, але він дивно поводиться, коли тебе поруч нема. - чоловік звів брови.

— Як саме? - чоловік напружився, бо будь-які дрібниці не проходили повз нього. Він перевіряв усе, що стосується оточення Марти та її безпеки. 

— Постійно пише комусь. Я пам'ятаю ти казав, що він нікого немає, але це дивно. Бо я нещодавно бачила, як він зустрічався з якоюсь поважною пані і передавав великий конверт, а вона йому маленький, але товстий. І не питай звідки я це знаю. Він відходить від мене у магазинах одягу і його довго не буває. - Ян трохи відсторонився і підозріло глянув на дівчину. 

— Від сьогодні будеш поряд зі мною. - він суворим поглядом подивився на неї, а тоді сказав охоронцю, що він може бути вільним. - Я розберуся з ним, а поки, моє оленятко, будеш поряд зі мною. - а тоді швидко притягнув до себе та накрив своїми вустами її. Ніжний поцілунок межував з пристрасним. Ян запустив руку у її волосся та трохи стиснув його, щоб нахилити її голову для більшої зручності та поглибити поцілунок. 

       В будиночок Едвіна вони повернулися ввечері. Підходячи до будиночку вони почули крики. Ян легко посміхнувся і першим зайшов у будиночок. 

— Едвіне, залиш Марка у спокої. Це була моя ідея. 

— Ти навіжений! - кароокий майже кричав, але не зрушив з місця.

— Заспокойся, у нас гостя. - і в цей момент Марта вийшла з-за спини чоловіка і мило посміхнувшись помахала рукою. 

— Чому вона тут? - Едвін нарешті заспокоївся і звернув увагу на дівчину, що легко посміхалася.

— Вона знає мову мертвих. Тож вона нам допоможе. 

       Решту вечора Марта читала та розписувала шифрування, а після розказувала те, що дізналася. Не вистачало лише однієї точки на карті, щоб скласти останній пазл. І коли Едвін назвав ще одну точку, останню, дівчина розповіла все, що з'ясувала.

— Зранку поїдемо її шукати...

— Чому не зараз? - перебив Едвін Яна.

— Тому що зараз ніч! - виділивши кожне слово сказав Марк з обуренням. Едвін ще щось хотів сказати, але осудливі погляди чоловіків змусили його замовкнути.

— Отже, завтра о сьомій ранку підйом. Поснідаємо і вирушаємо. - сказав Ян наостанок і всі розійшлися по кімнатах. 

       На ранок усі були бадьорі, окрім Марка. Він сонно потирав очі й сидів на стільці спершись на стіну поряд, чекаючи на сніданок. Едвін готував їсти, а Ян допомагав. Марта приєдналася до чоловіків трохи пізніше, коли всі сідали снідати.

— Ти хоч трохи поспав сьогодні? - спитав Ян блондина.

— Можливо... Трохи. - він відірвав голову від стіни та поглянув у бік чоловіків.

— Що ж стало причиною твого безсоння? - глузливо спитав Едвін.

— Софі... Вона вчора довго не відповідала, але потім ми з нею довго говорили, тому я мало поспав. Але впевнився, що з нею все добре. - Марк позіхнув і знов обперся головою об стіну.

       Снідали вони мовчки, а тоді зібравшись поїхали до того місця, де теоретично мала бути Емілі. Всі трохи нервували, але ніхто цього невиказував.