Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

Розділ 32. Поцілунок долі.

Катя:
 

Робочий день підходить до завершення. Звіт зроблений та віднесений директорові, та найбільше мене радує, що вдалося в нього відпроситися на завтра. Вечір з дівчатами - це те, що мені зараз необхідно. А Віки костюмована вечірка це новий подих в буденності. Та сьогоднішній робочий день дав свої можливості, але те, що Павло випробовував моє терпіння - це точно. Ні, щоб він поїхав в свою компанію, то він навпаки цілий день провів в нашому офісі. То їм в кабінет стару звітність занести, потім кави принести. То кава не така гаряча, то знову перероби. Не знаю, здається разів за пʼять перероблювала напій. А тепер в кабінет несу старі ескізи, за ініціативи його сестрички.
 

-Оксано Василівно, можна?,- стукаю в двері та знову помічаю його погляд на мені. А також на мене споглядає власник рекламної компанії, я одразу вирішила з ним привітатися,- Доброго вечора, Ігоре Васильовичу.

-Доброго-доброго вечора, Катерино,- не відводить від мене погляду він, що мені стає не комфортно по собі.

-Катю, проходь ближче. Ти принесла те, що я просила?,- зневажливо говорить до мене жінка за столом. Ну це дивно, це ж сестра Павла, вона мене чомусь недолюблює.

-Так-так, екскізи по роботі з різними закладами,- вмить папка з документами опиняється перед нею, і як тільки я хочу піти. Мене в раз зупиняє запитанням.

-Катерино, а чи правда, що така прекрасна дівчина тепер в пошуках роботи?,- запитує мене Ігор Васильович.

-Так, з недавніх часів,- мій погляд впав на Павла, а потім одразу на мого співрозмовника. Як на диво дивно, він мовчить та просто споглядає то на мене, то на чоловіка навпроти нього,- Відпрацюю два тижня і буду шукати собі іншу роботу.

-Ну тоді, з радістю можу запропонувати це місце роботи в мене компанії. Що скажете?

-Я навіть не знаю.

-Мені якраз потрібен заступник на роботі, а я бачив як ви віддані роботі.

-Вона не буде у вас працювати, Ігоре Васильовичу.

-Чому ж не буду? - здивовано повторюю слова Павла та звертаюся до нього.

-Бо не будеш там працювати. Ти можеш працювати і в моїй компанії. Що скажеш?

-Ви хочете від мене забрати працівника собі? Що за конкуренція?

-Ігоре Васильовичу, ви прийшли по нових замовлень чи набирати собі працівників в штат?,- раптово переводить розмову до чоловіка.

-Одне іншому не заважає як бачите.

-Вибачте, що вас перебиваю, але я напевно повернусь на своє робоче місце,- думаю це буде краще рішення, бо напруга в кабінеті дуже піднімається від цих двох.

-Так-так, Катю йди,- погодилась зі мною Оксана Василівна.
 

Як тільки вийшла з кабінету, закрила за собою двері та видихнула з полегшенням. Хух, здається тримати себе в спокої стає ще важче. Що це тільки-но було? Я ще з цей роботою не до кінця справилась, а тут на тобі. Двоє сперечаються в кого я маю працювати. Чесно не хочу ні в одного з них, а особливо в Павла. Підходжу до стола та помічаю, що біля нього говорить якийсь чоловік з Юлею. Одягнутий в бежевий оверсайз спортивний костюм, коли підходжу ближче, розумію хто це. Одразу не впізнала Діму в такому одязі. Юля щось йому розповідала, а я одразу підійшла із запитанням.
 

-Дмитро? А, що ти тут забув?,- здивовано дивлюся прямо йому в очі.

-Катю, а він якраз прийшов до тебе.

-Знаєш, Катю, не легко було тебе знайти. Я лише приїхав і нам терміново потрібно поговорити.

-Нам? І терміново?,- не розумію про що нам ще говорити.

-Так, але не тут. Тобі ще скільки працювати?

-Ще годину до завершення робочого часу. Але якщо так терміново можу піти скоріше. Юль, ти ж мене прикриєш?

-Звісно, подруго.

-От і чудово. Пішли скоріше поки нас ніхто не помітив.

-Кх-кх, ніхто? Це той чоловік позаду тебе?

-Чорт!,- сказала я, коли розвернулась подивитись на кого показує Юля, а Павло вже йде до нас, одразу розвертаюся та промовляю тихенько,- Ще цього не вистачало.

-Доброго вечора. Дмитре, а ти якими вітрами тут?

-Привіт, був недалеко та вирішив заїхати в гості. Ти ж не проти, якщо твою дівчину вкраду на пару хвилин?

-Емм, мені потрібно картридж поміняти в ксероксі,- встигла сказати подруга перед тим як втекти.

-Ггг,- нервово засміялася я від цієї всієї ситуації. Павло дивиться на Дмитра та не відриває погляду, здається він готовий його змішати з землею, хоч якось змінити обстановку вирішила перевести розмову,- А ви помітили, який сьогодні чудовий день?

-Навіщо? Про що ви будете розмовляти?

-Павло Олексійовичу, а вам не здається, що ви переходити межі?,- звертаюся вже я до нього.

-Мою дівчину хочуть забрати інший чоловік на деякий час, а я маю бути спокійний?,- від його слів я здивована. Та здається не одна я, інші співробітники теж і вони тепер знають мою велику таємницю.

-Я не твоя дівчина, чи вже забув? І точно не твоя власність,- кажу прямо дивлячись в очі.

-Катерино, давай поговоримо,- бере мене за руку.

-Я просила до мене так більше не звертатися. І нам немає про, що з вами говорити,- вириваю свою руку з його долоні та проходжу повз них обох.

-Катю, зачекай,- чую собі в слід голос Павла та Дмитра, але все ж таки не розвертаюсь та прямую до виходу. Вже на вулиці мене наздогнав Паша, міцно схопивши за руку та миттєво без зайвих запитань огорнув в свої обійми.

-Відпусти,- шепочу вже ледь тихо я,- Відпусти мене.

-Я не хочу тебе ось так втратити,- його голос звучав дійсно заповнений надії,- Якщо ти зараз підеш, я втрачу тебе назавжди. А я цього не хочу… Вибач мене. Вибач такого дурня як я.

-Ти думаєш одним простим словом «вибач» можеш все змінити?,- намагаюся вирватися з його міцних обіймів,- Саме ти все зіпсував, а саме гірше, що я тобі довіряла, а тепер в офісі кожен знає про наші стосунки. Гірше те, що я зуміла відкрити тобі своє серце, а ти його розбив на дрібні шматочки за свої дурні вчинки та слова.

-Катю, я все виправлю! Дай нам ще один шанс,- голос із сталі, а сірі очі перетворюється в грозу,- Не смій так нас знищити. Пробач мені.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍