Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

- А мама, що з нею? - напружено питаю. 

- Мама? – перепитує пронизуючи мене холодним, відстороненим поглядом. - Він її вбив, — голос Стаса миттєво опускається до хрипоти, а я ошаліло хапаю ротом повітря від цього несподіваного зізнання. 

- Як? - хрипко видихаю, прикриваючи рота долонею від жаху. – Але за що?

- За те, що хотіла розлучитися. Ніхто про це не знає, але я там був і все бачив, — дивлячись ніби крізь мене, карбує.

Моє серце вмить стискається від болю коли я це від нього чую, ніби шкірою відчуваю, з яким розпачем він про це говорить. У цей момент, я виразно уявляю маленького хлопчика, з величезними розширеними бурштиновими очима, опушеними густими віями. Худенький, щупленький, він стоїть із застиглою маскою жаху на блідому личку, коли бачить як батько вбиває маму.

- Але чому ж його не посадили? - трішки прийшовши до тями від того що зараз почула, тихо питаю. 

- Гм, — задумливо тягне. - Я думаю, що тоді це було практично не реально. Адже батько на той час ще служив у органах та був підполковником. Та й кому було діло до збожеволілої дружини Корецького.

- Чому збожеволілої? 

- Бо батько кілька разів вже намагався вкласти мати в психлікарню. Щоб отримати можливість безперешкодно користуватися її рахунками, без її дозволу. Але в нього нічого не вийшло. А тут, як на зло, мама застукала його на гарячому з нашою економкою, та й природно зажадала розлучення, а батькові це було не на руку. Адже тоді він остаточно втрачав можливість і далі безперешкодно витрачати її кошти на свої розваги та численних жінок.

- А що, у твого батька не було власних коштів? - здивовано уточнюю. Він при такій посаді мав би отримувати добру заробітну плату. Як мені здається. 

- Він давно вже всі свої статки розтратив на алкоголь, азартні ігри та нескінченних коханок. І жив переважно коштом моєї матері, маючи за душею лише жахливий норов та величезні борги. Мама ще до заміжжя з ним, отримала величезний спадок від мого прадіда німця, герцога Вюртемберга. І ще вона мала 40 відсотків акцій, від дочірньої компанії свого батька, що перейшли до неї після смерті діда. Я тепер розумію, що батько оженився із нею виключно із-за грошей, а вона дійсно кохала. 

- І що саме через гроші, він і вбив твою матір? — не вірячи своїм вухам, уточнюю. - Невже ці папірці можуть коштувати життя людині з якою він прожив життя?

- Ти його не знала, він і не на таке був здатен, — горістно відповідає Стас. - Він і мене думав світом пустити, через той самий спадок. Напевно сподівався, що я здохну з голоду в найближчій канаві. Але мама виявилася розумнішою за нього. Вона наперед написала заповіт на моє ім'я. І коли мені виповнилося вісімнадцять, я зміг набути повного права спадщини. Потім я вдало вклався в одну компанію, потім в іншу, так і пішли мої справи у гору.

- Ти звичайно пробач, але одного я не можу зрозуміти. Якщо твій батько був запеклим алкоголіком та ігроманом, навіщо ти скупив майже всі казино та клуби у нашому місті? Хіба ти не мусиш боротися з цим злом, — кажучи це я мимоволі згадую свого недолугого батька. Адже він теж був залежним ігроманом, і саме це спонукало його колись кинути вагітну маму. А згодом безсовісно використати мене як заставу.

- А я й борюся. Тільки своїми методами, Арино, – жорстко карбує чоловік. І в його бурштині очей я вловлюю знайому холодність, що змушує мене здригнутися.

У цей самий момент до нас несподівано підбігає Марс, що нарешті вдосталь нагулявся і наплескався. Ставши біля мене, собака почав активно струшувати з себе воду, оббризкуючи мене з ніг до голови. 

Заверещавши я різко підскакую з покривала, але вже пізно. Моя біла футболка та світлі шорти практично повністю мокрі та брудні.

- Дякую, Марсе! – грізно блиснувши на псину очима, шиплю крізь зуби. Той у відповідь тільки радісно гавкає, начебто кажучи: - «Та, будь ласка».

- Тепер доведеться скупатися, а то в такому вигляді я тебе до хати не пущу, — сміючись чоловік підіймається із пледа та стрімко насувається.

– Чого це? – тільки й спромоглась вичавити з себе, та злякано відступаю.

- Роздягайся кажу, — по хлопчачому шкіриться, та спритно стягує з себе футболку і джинси, залишаючись лише у боксерах, які теж швидко знімає. 

Я лише і можу, що хапаючи ротом повітря, безглуздо вирячаться на досконале чоловіче тіло. 

- Але я не брала купальник, — зробивши ще один крок назад, пробую відмовитися. 

- Він тобі не знадобиться, — дивиться на мене потемнілим поглядом. - Тут на відстані кілометра немає жодної живої душі, крім нас із тобою.

- А Марс? — Махаю на задоволену собою псину, яка зовсім не звертаючи на нас ніякої уваги, із захопленням гризе улюблену гумову іграшку.

- Марсу і діла до нас немає, — хрипко відповідає.

- Я не буду при ньому роздягатися, — склавши руки на грудях, знову упираюся. 

- Тоді, я сам тебе роздягну, маленька норовливиця, — гарчіть загрозливо. У цю саму секунду Стас, різко підскочивши до мене, починає спритно стягувати з мене одяг. Я навіть зрозуміти нічого не встигаю як залишаюся у самих лише трусиках. Які з мене у ту ж мить те ж злітають. 

- Ні!- верещу зі сміхом не своїм голосом, коли мене голу голісіньку підхоплюють на руки та несуть до води. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно