Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 16.3

Коли ми із Корецьким проходили пропускний пункт, я ще раз мала змогу переконатися, що втекти з відси буде складніше, ніж я могла собі навіть уявити. А глянувши на густу хащу лісу, в якій щільно потопала довколишня територія. Може й зовсім неможливо.

Безперешкодно подолавши суровий конвой з охоронців, що стояв при виході з території, ми вийшли на кам'янисту дорогу, та попрямували уздовж лісового насадження. Та звернувши з дороги пішли вздовж вузької стежки, поступово заглиблюючись у густі чагарники лісу.

За пів години ми зі Стасом несподівано вийшли на берег невеличкого озерця. Спокійні води якого, дзеркальною гладдю відсвічували  небо, що вже починало темніти.

- Ох, яка краса, — мимоволі зірвалося з моїх губ, коли нарешті добре змогла озирнутися навкруги.

- Подобається? - задоволено тягне чоловік підходячи до мене ззаду.

- Так, дуже гарно, неймовірно, — відверто зізнаюся. Бо дійсно була у захопленні від мальовничої картини що розгорнулася перед моїми очима. 

Місце, в яке привів мене Стас, заворожувало своєю красою, та виглядало наче із казки. 

Невелике озерце, запушене густими чагарниками вікових дубів, було обрамлене невеликою смужкою золотого пляжу. Блакитна, майже прозора озерна гладь тихо плескала, наче заманюючи. 

Вмить закортіло роззутися і занурити ступні у прохолодну воду озерця, щоб спробувати на дотик, та охолодити напружені ноги.

І як тільки я наважилася роззутися, тієї ж миті, тишу чарівного місця, порушив гучний собачий гавкіт. 

Марс, радісно гавкаючи та пурхаючи кудлатим чорним ураганом вилетів із лісу на пляж. Зробивши кілька кругів підняв стовбур піску у повітря, і з розгону всією своєю величезною тушею помчав до озера миттю пірнаючи у нього. Спінюючи та розбризкуючи воду навколо себе на кілька метрів.

Я навіть мимоволі розсміялася, спостерігаючи за тим, з яким щенячим захопленням пустує ця величезна псина. Немов дитина. Він дійсно був не такий страшний, як я собі нафантазувала, а навіть навпаки. 

- Марсе, Марсе! – голосно покликав Стас. – Апорт! - Скомандував чоловік, витягаючи з кишені джинсів гумовий м'ячик і кидаючи щасливому собаці. Той миттю зайшовся гучним гавканням і кинувся з усіх лап на зустріч іграшці. Судячи з усього улюбленої. Підстрибуючи та хапаючи її на льоту.

- Сідай, чого застигла, — раптом чую над вухом, та насилу відірвавши погляд від собаки, здивовано дивлюся на Корецького.

Він виявляється, вже встиг розстелити біля озера плед та розвантажити кошик із продуктами. 

Я кинула зацікавлений погляд на розкладені страви.

Наш невеликий пікнік складався з кількох тарілок із легкими закусками та пляшки білого вина. 

Коли я нарешті зручно вмощуюся на підстилку, Стас розливає вино по наших келихах. П'янкий жовтуватий напій, що пахнув приємним квітковим ароматом, яскраво виблискував у прозорому склі на тлі червоного заходу сонця.

- Ну, за нас, моє норовливе кошеня, — Стас розпливається у чарівній посмішці, та злегка стукає по моєму наповненому іскристою рідиною, келиху.

- Не можу відповісти навзаєм, — не витримавши посміхаючись у відповідь, уїдливо пирхаю. 

У відповідь блиснувши очима, чоловік лише мовчки пригублює тягучу рідину. 

Я миттєво наслідувала його приклад. 

- М-м-м, — простягнула закриваючи очі, не стримавши задоволеного видиху, — Це вино те ж з якоїсь рідкісної колекції?

- Сподобалось? - ще ширше розпливається в усмішці.

- Так, — без задньої думки відповідаю.

- Ще раз скажи, а то здається я не розчув.

- Так, — здивовано повторюю свою відповідь.

- Мені приємно чути від тебе це слово, — хижо жмурить темні очі. - Хочу частіше його чути.

- Дуже смішно, — саркастично скидаю брів. - Для початку не треба було мене викрадати.

- У нас була угода, — дивлячись на мене із під лоба, чоловік підбирається ближче. - І ми вже це з тобою обговорювали.

- Знаю, — відрізаю роздратовано, зробивши ще один великий ковток вина. - Але у мене і досі відчуття що мене обкрутили навколо пальця.

- Не буду цього заперечувати, — піднявши долоню, Стас злегка торкається мого обличчя. - І я дійсно спершу хотів тебе використати, лише для свого задоволення. Але коли почав пізнавати тебе більше, то пошкодував що саме так тоді вчинив. Та можливо, якщо ти даси мені шанс, все ще можна переграти?

- То ти відпустиш мене? - з надією шепочу, потопаючи у пекучій темряві його погляду. 

- Ні, — підтиснувши губи, різко відповідає.

- Але чому?

- Адже тоді ти відразу від мене збіжиш?

- Ну звісно, — опустивши очі, миттєво відповідаю. Бо не хочу, щоб він відчув мої сумніви. 

Деякий час після цієї неприємної розмови, ми сидимо мовчки. Мені навіть здається, що я своєю різкою відповіддю образила Стаса. Бо він дійсно намагається йти зі мною на контакт вже не змушуючи, а домовляючись. Хоч у нього це поки погано виходить. 

Вино яке ми потрохи пили виявилося не менш чудовим ніж попереднє, але й не менш міцним. І вже через пару келихів я відчувши, що непристойно сп'яніла безсоромно розвалилася на покривалі.

- Дуже гарне місце, — зважуюся нарешті порушити мовчанку, коли ми вже наситившись, спостерігали за зірками, що поступово з'являлися на потемнілому небосхилі.

- У дитинстві я часто любив приходити сюди, та подовгу дивитись на зірки, — закинувши руки за голову, хрипло відповідає чоловік. - Вони тут якісь особливі. 

- Ти що у дитинстві тут недалеко мешкав? - піднявшись на лікті, здивовано зазираю йому в обличчя. 

- Мій колишній будинок якраз знаходився на місці теперішньої моєї садиби. Коли я зміг виплатити всі борги батька, то викупив цю ділянку землі та побудував на ній собі будинок, — повертаючись до мене, відповідає. 

- А що трапилося з твоїм батьком, що тобі довелося виплачувати за нього борги? - Обережно цікавлюся. Бо вже чула цю історію від тітки Софи. 

- Він був гужбаном та п'янюжкою, — якось недбало кидає. - Та закономірно врешті решт помер від пиятики залишивши мені у спадок величезні борги, — коли Стас говорив про батька на його обличчі не один мускул не здригнувся, але я таки вловила нотку гіркоти та розпачу в його голосі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍