Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

- Га? Що?

- Ти мене взагалі слухаєш? Я з нею тут розмовляю, від небезпеки намагаюся захистити, а вона гакає!

- Яка така небезпека? - насторожилася я, обережно відклавши в сторону шарф і вирішивши розібратися з ним потім.

- Велика. Карти не брешуть! - відрізала Сашка. - Але є побоювання, що це все не зовсім вірно трактовано, тому мені потрібна з тобою зв'язок.

- Фізична? - брязнула я.

- По скайпу, дурепа!

Вже щось.

- Вмикай, швидко! - розпорядилася Сашка, і з трубки понеслися короткі гудки.

Зітхнувши, я зрозуміла, що розгрібання речей доведеться відкласти, і підійшла до комп'ютера, який поки що не перевезла. Поки він завантажувався, зловила себе на думці, що сумую за Русланом. Ось так якось, абсолютно раптово і спонтанно. Відкрила телефонну книгу і відшукала його номер.

Ех, нерозумно. Не повинна жінка писати першої і таке інше. Інакше у чоловіка пропадає лицарський запал, а прекрасна принцеса швидко обертається в вогнедишного дракона. До речі, я до сих пір не можу зрозуміти, чому ніхто не написав казку, де принцеса приймає дракона вигляд та поїдає невірних лицарів, які не збираються рятувати своїм наречених і гуляють з прекрасними фрейлінами?

Загорілася зелена іконка скайпу. Несподівано коротко пилікнул мобільний - прийшла смс-ка.

«Виїхав з Херсона. Цілий та неушкоджений. Перевіряй крани і не лягай пізно спати. Кохаю. Цілую. Твій дах».

І в мене на губах чомусь з'явилася безглузда щаслива посмішка.

Тому я не відразу зрозуміла, звідки доноситься делікатне покашлювання. Чорт, виявляється, камера вже включилася, і Чубач з неприкритою цікавістю спостерігає за мною. Вся така гарненька, в еротичній мереживній блузці, з гладко причесаними волоссям та мрійливо поблискуючими очима.

- Секс по телефону? - діловито уточнила вона. - Точніше, за листуванням? Ось знала, що тебе нікуди не можна відпускати!

- Нічого не секс, - буркнула я, відкладаючи мобільний. - По-твоєму, якщо хтось посміхнувся, так відразу секс!

- А що ні?

- А ось і ні! Секс був раніше!

Судячи з витягнувшогося обличчя Чубач, вона явно не очікувала такої відповіді. Тому що лисяча посмішка тут же зникла, і Сашка, від душі вилаявшись, грюкнула себе по лобі.

- Боже, яка ж я дурна!

- Рада твоїй самокритичності, але, може, все-таки розкажеш, в чому справа?

Мені здалося чи вона веде себе якось не так? Відчуття, що якось спокійніше та умиротворення. Хоч і фонтанує емоціями так, що мене по іншу сторону монітора того гляди знесе ударною хвилею, але... все одно щось змінилося.

Або це я змінилася і тепер все сприймаю через призму тимчасово радісної жінки? Треба терміново щось робити, а то так перетворюся в дуже добру особу і буду себе добре вести. А це вже ні в які рамки!

- Я на тебе ворожила, - заторохтіла Сашка, - випало, що тобі належить якесь потрясіння, пов'язане з чоловіком та жінкою. Причому любовне.

- Ну... - протягнула я. - В якомусь сенсі Марія Семенівна потрясла і мене, і Руслана. А ще вразила сусідка Свєта, що залила мою квартиру.

- Та не це! - відмахнулася Сашка. - Любовний потрясіння! Віто, не знаю, чим ти тут встигла зайнятися, всього-то на пару днів поїхала, але карти говорять, що у тебе є суперниця!

- Суперниця? - луною повторила я.

Ну... власне, нічого несподіваного. Руслан - чоловік багатий, цікавий, явно ж не з монастиря. У нього Тетянки, Манечки, Ганнусі... Може, і не тільки. А я тут губи розкотила. Втім... Я зробила глибокий вдих, нічого зараз перед Сашкою тут нюні розпускати.

- Суперниця. Правда, дивна якась. Вона не занадто гарна, товста і ім'я на букву «г».

Я тільки вигнула брову. Дивно. Ім'я, значить, на «г», а адреси та обсягів чомусь не залишила. Жахлива суперниця, чому не заклала всі свої дані в астрал? І взагалі, що це я? Раніше ніколи в гадання не вірила, а тут розклеїлася!

- Випадало весь час якась перешкода, - тут же додала Сашка. - Я все ніяк не могла зрозуміти, що це таке. Але якщо судити загалом, то ось така ось картина. А тепер, тіхушніца, давай все викладай. Що у вас було?

- Те, що буває у гетеросексуальних привабливих людей, які один одному подобаються, якщо поруч немає тих, хто їм може завадити, - відповіла я нудьгуючим тоном.

- Оу... - Сашка на деякий час замовкла, явно подумки вибудовуючи картину всього, що відбувалося між мною і Русланом. - О... Ого! І як?

- Дуже добре. У всякому разі, краще у мене не було.

- Не вірю, - примружилася вона. - Де важкі зітхання, де погляди, де все, що належить жінці після ночі любові?

- А у нас не ніч була! - трохи роздратовано відповіла я. - І взагалі, досить про мене. Сама-то як?

Сашка кинула через плече швидкий погляд. Я насупилася. Не встигла нічого сказати, тому що в дверному отворі здався чоловік з оголеним торсом та повільно почав наближатися до неї.