Джонатан Скарітон - Infernale. Пекельний сеанс

Вітмен схопив Макбрайд за плечі й зазирнув їй в обличчя.

— Ми повинні її знайти, — сказав він.

— Як?

— Ти знаєш як.

Анрі дозволив їм скористатися відсіком на нижньому поверсі будівлі-лабіринту. Вони домовилися працювати окремо, кожен у своїй кімнаті, а потім зібратися разом і викласти те, що знайдуть. Раз у раз Вітмен зазирав до Чарлі або Макбрайд, розчаровано завважував, що вони зайшли в глухий кут, а потім повертався до себе і тинявся кімнатою.

Вітмена досі непокоїли ті начебто випадкові й беззмістовні групи змінюваних цифр і літер, що з’являлися в останньому посланні Секюлера. Кадр за кадром, а потім — фокус-покус! — цілий кіносвіт, де видиме чергується з невидимим і який ще належить дослідити. Раз у раз, у тій чи іншій формі Секюлер повертався до теми часу. В «Séance Infernale» він намагався зафільмувати — у якийсь спосіб — страшну таємницю: це було щось, що він бачив на власні очі, щось, що людина прагне здолати. Але те, що він побачив, не схоже було ні на що з того, що він собі уявляв.

Вітмен гортав блокнот і виписував дивні номери й літери в тому порядку, у якому вони з’являлися.

Джордж Маккензі 55 років Александр Стерлінґ, есквайр 65 років Елізабет Монкріфф 87 років Вільям Бозвелл 62 роки Х — Крістін Джильберт 3 роки. Джордж Джозеф Дональдсон 18 років Марґарет Рід 73 роки Джейн Беннет 13 років

«Хто, в біса, всі ці люди?»

Він спробував зіставити їх із літерами алфавіту, спочатку англійської мови, потім французької, потім латини. Комбінував їх так і сяк уздовж ключового рядка, вигадуючи різні варіанти і пробуючи різноманітні прочитання.

Ніщо не спрацьовувало.

Нарешті він дістав пляшечку з кодеїном. Вийняв дві пігулки й поклав до рота.

Літери й цифри на папері наче рухалися перед очима, дражнячи його. Деякий час він сидів, обмірковуючи можливості. Подумки повернувся назад і побачив перед собою обличчя доньки.

Ті кляті цифри. Вони неодмінно мали складатися в якесь зрозуміле слово. Але все було безглуздо.

У двері постукали.

Він повернув голову.

— Отже, — сказала Елена, сідаючи на вільний стілець із келихом бренді. — Нарешті самі.

Наче в дзеркалі, у її водянистих очах відбивалося скло, в якому, своєю чергою, відображалися вони обоє.

— Може, тепер ти відкриєш карти?

— Не знаю, що ти маєш на увазі.

— Чому б не припинити цю дурню, Елено? Що відбувається?

Вона знизала плечима. «Нас турбує не одне й те саме, — начебто означав її жест, — у нас різні пріоритети».

— Коли ти почала стежити за нами?

— Рано.

— То ти бачила, як людина Вальдано мало не отруїла мене в машині?

Вона промовчала.

– І нічого не зробила.

— Я знала, що тебе переслідує коп. Тебе б урятували.

— А тоді, на Кенонґейті? Коли ті бандюки гналися за нами крізь тунель? Це ж ти врятувала нас на тій машині, адже так?

— Бачиш? Зрештою, я не така вже й погана.

– І ти бачила пожежу в Архіві.

Вона повільно кивнула.

— Бачила, що сталося з Нестором?

— Він не повинен був гратися з вогнем. І з тесаком.

Вітмен не знав, що казати.

— Однак ти вчинив правильно, коли пішов, — продовжувала вона. — Ти ж не хотів, щоб там скрізь були твої відбитки. Ось чому я перенесла тіло до твого дому.

— Це ти підлаштувала? Ти вбила його?

Вона похитала головою.

— Non[32]. Зовсім ні.

— Тоді хто, чорт забирай?

— Наш друг із «Мерседесом» і його друзяки.

Він скинув руки догори, наче здаючись.

— Ти просто зіштовхувала мене з Вальдано, щоб залишився хтось один, кого легше було б позбутися.

Вона подивилася на нього широко розкритими очима й із неабиякою цікавістю.

— Чому? — спитав він знову.

— Я шукаю речі. Відвідую місця. Доводжу справи до кінця. Хіба не це саме ти робиш тут із твоєю донькою?

— Трясця твоїй матері.

Він почув достатньо. Схопив її за руку і потягнув уперед. Вона не опиралася.

Він озирнувся на свої нотатки на стільці. Пробігся поглядом по цифрах та іменах. Усі вони здавалися хибними. Ключовим рядком явно було щось зовсім інше.

— Ти скажеш мені все, що знаєш.

Вона всміхнулася, дивлячись просто перед собою.

– І що ти хотів би дізнатися?

Він видихнув.

— Усе. Почнімо з того, який ти маєш до всього цього стосунок.

— Я хотіла знайти щось про мого прапрадіда. Це погано?

І все одно щось не сходилося. Надто нервовий спосіб дізнаватися про своїх предків.

— Ти весь час стежила за