Іван Антонович Єфремов - На краю Ойкумени

Пандіон не думав про це. Збентежений, він оглядався на море, немов намагався виміряти свій майбутній далекий шлях, і повертався до Кідого. Начальник усіх кораблів, з обручем із кованого золота в кучерявому волоссі, голосно закричав, наказуючи йти на судна.

Кідого схопив за руки Пандіона і Каві, не приховуючи сліз.

— Прощай назавжди, Пандіоне, і ти, Каві, — прошепотів негр. — Там, на далекій своїй батьківщині, згадайте про вірного Кідого, який любить вас обох. Згадайте наші дні в рабстві у Та-Кемті, коли тільки дружба підтримувала нас, згадайте дні заколоту, втечі, дні великого походу до моря… Я буду з вами в моїх думках. Ви йдете навіки від мене, ви, що стали мені дорожчими за життя. — Голос у негра став сильнішим. — Я буду вірити, що колись люди навчаться не боятись просторів світу. Моря з'єднають їх… Але я не побачу вас більше… Велике у мене горе… — Здоровенне тіло Кідого затряслося від ридання.

Востаннє з'єдналися руки друзів, сини вітру закричали з корабля…

Руки Пандіона розтиснулись, Каві одійшов. Етруск і еллін ступили в теплу воду і, пробираючись через камені, поспішили до суден.

Уперше після довгих років Пандіон зійшов на палубу: на нього повіяло давніми днями щасливих, подорожей. Але минуле тільки промайнуло в пам'яті і зникло знову. Всі думки зосередилися на високій чорній постаті, що стояла окремо від юрби, біля самої води. Весла плеснули і почулись розмірені удари, корабель вийшов за лінію рифів. Тоді моряки підняли велике вітрило, і вітер підхопив судно.

Усе менше ставало людей на березі; скоро втрачений назавжди для друзів Кідого став маленькою чорною цяткою. Наступили сутінки і сховали берег, лише темний гірський кряж похмуро громадився за кормою. Каві вже не вперше змахував велику сльозу. Здоровенний кажан, залетівши з берега, вздовж якого прямували судна, трохи зачепив крилом обличчя Пандіона. Цей шовковистий дотик видався еллінові останнім привітанням залишеної країни. Що чекає його на батьківщині, де він довго не був? Як житиме він серед своїх, коли повернеться? Кого він знайде? Тесса — та чи жива вона, чи кохає його, як раніше, а може?..

Кораблі похмуро поринали у хвилях, звернувши носи на захід. Тільки через місяць повернуть вони на північ — так сказали сини вітру. Сильне дихання океану ворушило волосся Пандіона. Поруч з ним діловито і непоспішаючи сновигали мовчазні моряки. Сини вітру — нащадки древніх крітських мореходців — здавалися Пандіону більш чужими, ніж чорношкірі жителі Африки. Еллін стис у руці схований на грудях мішечок з каменем, на якому був зображений Кідого, і пішов до товаришів, що сумно тіснилися в куточку чужого корабля…

З-за гір піднявся жовтогарячий круг місяця. В його світлі океан — Велика Дуга, яка охоплювала всі землі світу, — постав у чорних западинах, над якими плавно рухалися світлі вершини хвиль. Маленькі кораблі сміливо йшли вперед, то піднімаючи носи у зоряне небо і розсипаючи навколо срібні бризки, то провалюючись униз, в темряву, яка глухо шуміла. Пандіону це здавалося схожим на його власний життєвий шлях. Попереду, вдалині, блискучі верхів'я валів зливалися в одну світну дорогу, зірки спускались вниз і гойдалися в хвилях, як було давно, біля берегів батьківщини. Океан приймав відважних людей, згоджувався нести їх на собі у безмірну далину, додому…

— Евпаліне, чи бачив ти гему на камені морського кольору — найдосконаліший витвір в Енніаді, сказати вірніше, в усій Елладі?

Евпалін відповів не відразу. Він прислухався до гучного іржання улюбленого коня, якого тримав високий на зріст раб, щільніше загорнувся у плащ з тонкої шерсті. Весняний вітрець у тіні навісу пронизував холодом, хоч сірі схили кам'янистих гір, що височіли перед співбесідниками, вже були вкриті квітучими деревами. Внизу ніжнорожевими хмарками простяглися гайки мигдалю, вище виднілись темнорожеві, майже лілові плями — це були зарості чагарників. Холодний вітер, що дув з гір, приносив мигдалевий аромат і провіщав долинам Енніади нову весну. Евпалін вдихнув ніздрями повітря, постукав пальцем по дерев'яній колоні і повільно сказав:

— Я чув, її зробив приймак Агенора, той, що так довго блукав десь. Його вважали померлим, а він нещодавно повернувся з дуже далекої країни.

— А дочка Агенора, красуня Тесса… Ти чув, звичайно, про неї?

— Чув, що вона шість років не хотіла виходити заміж, вірила, що її коханий повернеться. І її батько, художник, дозволив їй…

— Я знаю, не тільки дозволив, навіть сам чекав весь час приймака.

— Це рідкий випадок, коли сподівання здійснилося! Він справді не загинув і став чоловіком Тесси і чудовим художником. Шкода, що не довелося тобі побачити гему, — ти хороший знавець і оцінив би її!

— Я послухаюся тебе і поїду до Агенора. Він живе коло Ахелойового мису, туди всього двадцять стадій…

— О ні, Евпаліне, ти спізнився. Майстер, який створив цю гему, подарував її, подумати тільки, своєму другові, якомусь етруску. Він привіз цього бродягу, що захворів у дорозі, в дім Агенора, вилікував його, і коли етруск зібрався до себе, віддав йому те, що могло б прославити всю Енніаду. А етруск нагородив його шкурою гидкого на вигляд звіра, нечуваного досі і страшного…

— Злидарем поїхав він і повернувся таким самим. Чи він нічого не навчився в далекому блуканні, що дарує кому попало такі коштовні речі?

— Нам з тобою важко зрозуміти людину, яка так довго пробула на чужині. Але мені жаль, що геми вже нема у нас!

Примітки

1

Берил — мінерал з групи алюмосилікатів. Твердість 7,5–8. Різновидності, прозорі й забарвлені в густий смарагдовозелений колір, називаються смарагдами і являють собою дорогоцінне каміння. Синюватоблакитні різновидності називаються аквамаринами, рожеві — гороб'євитами.

2

Шаблезубі тигри — вимерла група великих кішок. Жили наприкінці третинного і в четвертинному періоді (від 6 мільйонів до 300 тисяч років тому). Відзначалися довгими (до 0,3 метра) іклами верхньої щелепи і пов'язаною з їхнім розвитком здатністю дуже широко роззявляти пащу. Певно, полювали на найбільших травоїдних звірів.

3

Ойкумена — населена земля, оточена, за уявленнями стародавніх греків, кільцем пустельного, безлюдного суходолу, який омивається довкола океаном.

4

Енніада — батьківщина Пандіона, південний куток Акарнанії, країни в південно-західній частині Північної Греції. Мова йде про стародавню Грецію, до її об'єднання й розквіту в XI–X ст. до н. е.

5

Гіперіон, пізніше Феб, — бог сонця у греків.

6

Аеди — народні співці за стародавніх часів історії Еллади. Згодом стали називатися рапсодами.

7

Колісниця Ночі — Великий Віз.

8

Фратрія—