Джонатан Страуд - Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд

одного боку — поліція, з другого — Лавлейс. Будь певен, він напустить на тебе всіх своїх нюхачів. З цього вийдуть чудові «кліщі». Саме це йому й потрібно — щоб ти рятувався від переслідувань і забув про нього самого.

Натаніель скреготнув зубами:

— Ще подивимось. А може, мені самому піти до поліції? Нехай вони обшукають Лавлейсів будинок і знайдуть там Амулет...

— Невже ти думаєш, ніби вони тебе послухають? Тебе ж розшукують. Підозрюють у злочині. А якби й не підозрювали, то я б на твоєму місці не поспішав зв'язуватися з владою. Лавлейс діє не сам—один. Є ще його наставник — Скайлер...

— Скайлер? — Натаніель пригадав старого чарівника з червоним зморшкуватим обличчям. — То Скайлер—його наставник? Так... я знаю його. Я підслухав, як вони в Парламенті розмовляли про Амулет. Із ними був ще один, на прізвище Лайм...

Джин кивнув.

— Це, мабуть, тільки верхівка айсберга. Тієї ночі, коли я викрав Амулет, за мною ганялася ціла зграя куль—шпигунів: там, напевно, працював не один чарівник. Можливо, це дуже широка змова. Якщо ти звернешся до влади, то цілком можливо, що той, до кого ти звернешся, або попередить Лавлейса, або сам уб’є тебе. Ось, скажімо, Шолто Пінн — власник магічної крамниці. Вочевидь, заодно з ними. Він — один з найближчих Лавлейсових друзів. Тільки вчора вони обідали разом. Я дізнався про це невдовзі після того, як мене схопили в Пінновій крамниці.

Натаніель розсердився:

— Ти надто необачно поводився! Я просив тебе більше довідатись про Лавлейса, а не підставляти мене!

— Заспокойся. Саме це я й виконував. У Пінна я дізнався про Амулет. Лавлейс украв його в Бічема — чарівника, що працював на уряд. Під час крадіжки Бічему перерізали горлянку. Уряд дуже хоче повернути Амулет. Я міг би розвідати більше, аж тут за сигналом тривоги з’явився африт і запроторив мене до Тауера.

— Але ти втік звідти? Як?

— Тут сталося дещо цікаве, — провадив Бартімеус. — Мене витяг звідти сам Лавлейс. Мабуть, почув від Пінна чи від когось іншого, що влада зловила надзвичайно спритного джина, і зразу припустив, що це і є викрадач Амулета. Він послав своїх джинів — Фекварла та Джабора — мені на допомогу. Як ти гадаєш, навіщо він це зробив?

— Щоб дістати Амулет назад. Це зрозуміло.

— Отож. І цей Амулет скоро буде йому потрібен. Він сам говорив про це минулого вечора. Те саме згадував і Фекварл: у найближчі два дні. мовляв. Амулетом скористаються для чогось надзвичайного. Казав, що часу в них обмаль.

Натаніелеві спливли в пам’яті якісь призабуті спогади:

— У Парламенті я чув, ніби Лавлейс невдовзі щось влаштовуватиме. Чи то бал, чи конференцію. Десь в околицях Лондона.

— Так, про це я теж дізнався. Лавлейс має якусь знайому — чи то дружину, чи то приятельку — на ім’я Аманда. Саме вона приймає в себе цю конференцію, нібито у власній садибі. Туди запрошено навіть прем’єр-міністра. Я бачив цю Аманду в Лавлейса вдома ще тоді, коли викрадав Амулет. Він щосили намагався викликати її симпатію — отже, вона йому не дружина. Радше за все, вони й знайомі віднедавна.

Натаніель трохи замислився.

— Я чув, як Лавлейс говорив Скайлерові, що він хоче скасувати конференцію. То було, коли він залишився без Амулета.

—Так. Але ж тепер він знову заволодів Амулетом. Натаніелеву душу огорнув крижаний гнів.

—Амулет Самарканда... Чи з’ясував ти його властивості?

— Здебільшого те саме, що знав і раніше. Цей Амулет давно вже славиться як надзвичайно потужна річ. Шаман, який виготовляв його, був справді могутній чарівник—могутніший за будь—кого з цих нинішніх нікчем. Його... чи її... плем’я було неписьменне. Усі їхні знання зберігались у пам’яті й передавались тільки усно. Одне слово. Амулет захищає свого власника від магічного нападу, принаймні, це зрозуміло. Це не талісман, його не можна використовувати для нападу на суперників. Він працює тільки на захист. Усі амулети...

— Облиш цю лекцію! — різко обірвав його Натаніель. — Я знаю, як діють амулети.

— Це я про всяк випадок. Хтозна, як вас нині навчають... Я сам мав нагоду переконатися в силі цього Амулета, коли за твоїм наказом підкинув його до кабінету Андервуда.

Натаніель знову скривився:

— Я його не підкидав!

— Еге ж. еге ж. Однак Амулет напрочуд легко впорався з поганеньким вогняним закляттям, яким було захищено двері. Просто всотав у себе увесь заряд. А вчора зробив те саме з тією жалюгідною атакою Андервуда — ти й сам міг це бачити, коли я тяг тебе під пахвою. Один мій агент сказав мені: подейкують, ніби Амулет містить сутність із самісінького серця Іншого Світу. Якщо так. то це справді могутня річ.

Натаніелеві боліли очі. Він потер їх. Тепер йому найбільше хотілося спати.

— Хоч які в цього Амулета властивості, — провадив тим часом джин, — зрозуміло, що Лавлейс збирається скористатись ним найближчими днями, на отій конференції. Як саме скористатись? Важко сказати... Навіщо? А оце сказати легко: він прагне влади, — джин позіхнув. — Давня історія.

— От зрадник! — вилаявся Натаніель. — Відступник!

— Звичайнісінький чарівник. Такий самий, як ти.

— Що? Як ти смієш! Я...

— Ну, може, поки що не такий. Почекаймо кілька років... — джин ніби трохи занудьгував. — І що ж ти пропонуєш?

Натаніелеві раптом сяйнула думка.

— Стривай-но... — почав він. — На Парламент напали два дні тому. Як ти гадаєш: тут теж замішаний Лавлейс?

Джин помітно завагався.

— Навряд. Надто вже невмілий був напад. До того ж, судячи з Лавлейсового листування, вони зі Скайлером тоді такого не сподівалися.

— Мій наставник думав, що це Спротив. Оті люди, які ненавидять чарівників.

Бартімеус посміхнувся:

— Оце вже схоже на правду. Будь обережний. Зараз вони ще недостатньо організовані, та врешті візьмуть гору. Поглянь хоча б на Єгипет, на Прагу..

— Прага в занепаді.