Соломія Даймонд - Час бою (болю), Соломія Даймонд

Він бере мене за руку й веде до дзеркала. Стає за моєю спиною і стягує сарафан до низу. Я опиняюся в одній лише мереживній білизні ніжно-рожевого кольору. Хлопець цілує мене в ключицю й веде руками від стегон вгору. Моє тіло вкривається жаром. 

Вчора я сказала, що вважаю себе не достатньо вродливою. Мабуть, ці слова засіли в голові Білінського. Він хотів, щоб я відчувала себе найпрекраснішою дівчиною на цьому світі. Однак, мені було достатньо того, що він вважав мене такою. 

— Ці ідеальні вигини змушують мене божеволіти, Алінко. Я хочу тебе тут і зараз. І так, мені доводиться стримувати себе, бо я знаю, що ти вже спланувала якесь дуже круте побачення. Ангел і демон на моїх плечах зараз шепочуть мені кожен свою правду і я не знаю, що мені робити. Я так хочу тебе. Почути твої прекрасні стогони від яких стіни в цій спальні здригатимуться. — Він стискає мої груди й обертає до себе лицем. Проводить пальцем по моїх трусиках і я бачу його хижу посмішку на всі 32. — Тепер у мене немає сумнівів, що це бажання взаємне. 

Він збирає мої локони в кулак, щоб вони не заважали, й вкриває пристрасними поцілунками мою шию. Ніжність та пристрасть в одному флаконі. 

— У тебе що хоч раз виникали такі сумніви? — запитую я, запускаючи пальці у його кучері. Обережно посмикую його пасма і у відповідь відчуваю важке та гаряче дихання на своїй шкірі. Він сповільнюється й хитає головою у різні сторони. 

— Аж ніяк ні. — Давид різко притискає мене  до себе й наполегливо цілує. Наші зуби зустрічаються один з одним. Я труся об нього, відчуваючи нестерпне бажання й нотки сорому перед фотографинею. Маю надію, що вона ввійде в наше становище й зрозуміє. — Чого ти хочеш цього разу? — запитує він, знімаючи бюстгальтер. 

Я прикладаю пальця до палаючих вуст і вдаю, що серйозно роздумую над цим питанням. Насправді ж у моїй голові з кожною секундою зʼявлялися все нові запальні сюжети, які мені хотілося втілити в життя. 

— Не знаю, а тобі? — вирішую подражнити його. Ми завжди обирали те, що подобалося мені. Звісно, я це дуже цінувала. Давид був ідеальним партнером. Таким чуйним, уважним, лагідним і водночас таким гарячим… А втім, мені хотілося почути більше його «я хочу…». 

— Ей, я перший запитав. — Від його відповіді я закочую повіки. Роки пройшли, а Білінський не змінився. Такий же впертий, як і в дитинстві. 

— Я перший запитав… — покривляюся йому, відступаючи. Впираюся сідницями в холодне дзеркало. 

— Хороші дівчатка не покривляються, — робить мені зауваження Давид, хапаючи за талію. Я ледь стримую сміх. 

— А хто казав, що я хороша? — грайливо питаю, накручуючи пасмо свого волосся за палець. 

— Ну так. Зважаючи на те, що ти витворяла в ліжку минулої ночі, то тебе аж ніяк не можна назвати хорошою дівчинкою. — Хочу образитися, але не встигаю, бо він продовжує. — Тільки найкращою. Бездоганною у всьому. Ти дуже талановита, Алінко. Твої вуста і той погляд, яким ти на мене дивилася. Гадаю, мені слід добре віддячити тобі за твої старання. Чи не так? 

— Ну я не відмовлюся. — Трясця! Я дуже хотіла побачити його на колінах перед собою. 

Давид підхоплює мене на руки, несе до ліжка, повільно кладе на холодні простирадла й опускається поруч. Розсуває мої ноги й зручно вмощується між ними. Цілує крізь останню тканину, що лишилася на мені, висловлюючи всю свою любов до мене…