Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 57

Мгха-а, це коштувало всіх мук, щоб просто зараз побачити її вираз обличчя. Бачити її шок на обличчі та щире збентеження. О, Луна! Вона ще може ніяковіти після всього того, що я з нею зробив?!

- Адаме, я не розумію... що ти... як?! - не зараз, люба. Для початку я зроблю те, навіщо сюди прийшов. - Адаме, що ти тут робиш?!

- Ти думала, що так легко відпустив? Якщо так, то ти погано мене знаєш, солоденька.

- Я зараз закричу. Тобі навряд чи зараз потрібні сварки з відьмою.

- Я не проти, можеш кричати, - очі дівчини стали розміром із п'ять копійок, - але тільки коли я буду в тобі.

Долонею я затиснув рот Алексі, а інша рука скинула з неї ковдру, в яку дівчина так старанно намагалася загорнутися. Ні вже, сьогодні так легко вона від мене не звільниться. Уся ця сцена була схожа на одну суцільну рольову гру. Вовк усередині мене збунтувався, що наша пара так пристрасно чинить опір.

"Чому вона не хоче нас прийняти!?!!"

Це різка повінь на мій мозок звіром. Ще трохи і всі мої задуми полетіли б під три чорти, якби я вчасно не зміг приборкати свого вовка. Крім нього, тут є ще одна шибениця, яку потрібно приборкати.

Її очі знову полонили. Мені хотілося вічно дивитися на її тіло в моїх руках. Вона вся належить мені... її голос, ніжні дотики, губи, душа, будь-яка нестерпна риса в її характері - моя. Це нереальне почуття зносить дах. Хочеться з'їсти її, зупинити цей момент і витворяти неймовірне. Тільки б відчувати.

Рот наповнився слиною, побачивши її оголену шию. Дівчинка так тремтіла.

- Ти не можеш тут бути! Ти поставив мене ні в що! - її маленькі кулачки намагалися пробити мої груди. Ха, спроби, дівчинко моя, виявилися марними.

- Неправда! Так, я хотів захистити тебе, у жорсткій формі піднести те, що стало результатом нашого сьогоднішнього дня. Але ти завжди була і залишаєшся моїм пріоритетом. Ти, Алекса.

Її губи прочинилися, напевно для того, щоб сказати чергову нісенітницю, тому, я кинувся її поцілувати. Мої губи накрили її губки в жорсткому поцілунку. Вона намагалася зімкнути їх, але ні, не сьогодні. Сьогодні я візьму її.

- Не опирайся, люба, я знаю, що ти хочеш мене... - моя долоня пройшлася по внутрішній стороні її стегна. М-м-окр-р-р-р-а-я... вовк усередині мене бурчав. Рот знову наповнився слиною, хотілося заритися обличчям між її стегон і трахати своїм язиком...

- Н-н-ні, Адаме, я не згодна. Я на тебе все ще ображена! Ти не можеш... А-а-а-ах... - ще секунда, і мою дівчинку ніби підкинуло. Така чуйна... рідна... солодка... м-м-о-о-я.

Захопивши в полон її руки, я перевернув її на живіт. У такому положенні її маленька мила попка гордо виглядала з-під краю сорочки, адже та зовсім задерлася. Перейнявши її обидві руки в одну свою, другою я пройшовся по пружній округлості. Дівчина затремтіла, у кімнаті витав запах її збудження. Брехуха, вона хотіла мене. Повільно дослідивши її долонею, підняв вище і разом з її вереском пролунав звук ляпаса.

Так, мила, просто так ти сьогодні не відбудешся...

- Адаме, будь ласка...

POV Алекса

Цієї ночі він знову мені снився. Знову не давав спокою, і я була впевнена, що більше я не буду відчувати після цього біль. Адже, я його люблю... люблю, але бачити його щоночі у снах, такого реального - просто нестерпно! Стільки емоцій після сну, які змішуються в одну. Я так більше не можу. Хочу забути, але знаю, що наше розставання всього лише тимчасова умовність. Я знаю, що нам просто потрібно охолонути.

Навіть добре, що я втекла до бабусі...

Випивши склянку води, я знову піднялася в кімнату і швидко заснула. Добре, що уві сні часто тривоги залишають нас. Саме тому я люблю сни. У рідкісні ж випадки, коли вони обіцяють нам картину і почуття не байдужих нам людей... це пекло.

Червоні очі... червоний погляд так і пожирає мене. Не було й секунди, щоб я не переставала відчувати цей гарячий погляд. Його очі... голос... я буквально чую його дихання і відчуваю навіть дотики... Господи, в даний момент, я б віддала все, тільки б знати, що це не сон.

- Мга-а-а-х...

Не можу вже розібрати, це справді мій стогін чи я все ще сплю. Але сон злітає миттєво, і я намагаюся відкрити очі.

Він, схилений перед моїм ліжком. Адам стояв поруч, тут, зі мною...

- Адаме, я не розумію... що ти... як?! - думки плуталися в голові одна за одною, хотілося закричати, втекти, стрибнути в обійми й поставити тисячу й одне запитання. - Адаме, що ти тут робиш?!

- Ти думала, що так легко відпустив? Якщо так, то ти погано мене знаєш, солоденька.

- Я зараз закричу. Тобі навряд чи зараз потрібні сварки з відьмою.

- Я не проти, можеш кричати, - я дуже здивувалася, він... хіба чоловік зараз жартує? - але тільки коли я буду в тобі.

Адам долонею затиснув мені рота, а інша рука скинула з мене ковдру, в яку я намагалася сильніше загорнутися, аби йому так легко не дісталася. Уся гра і прелюдія тривала дуже довго, ми ніби награно билися. Лисиця всередині мене відчувала вовка, я буквально чула думки звіра, який тягнувся до вовка Адама. Я хотіла відкинути все зайве, аби він знову торкався мене... Але ні! Так легко він знову мене не отримає!

На обличчі чоловіка було важко прочитати емоції. Чимось він явно був спантеличений, можливо моєю реакцією, але також я бачила його бажання. З якою нетерпимістю він діяв. Дихання чоловіка часто переривалося. Він ніби був не тут. Десь у своїй голові, зі мною, але не в цій кімнаті.

Мені хотілося задихнутися лише від одного його погляду, хотілося вічно дивитися на його тіло, руки... особливо руки... Мій звір. Це нереальне почуття зносить дах. Я б поставила всі наші спільні моменти на повтор. Усе що завгодно віддала, аби все це не припинялося.

Але разом з тим, я почала ще сильніше тріпотіти, адже мені хотілося більше, ніж його бажання. Він зрадив мене, а тепер прийшов лише за тим, чим фізично володіє. Мною.

- Ти не можеш тут бути! Ти поставив мене ні в що! - я била його кулаками по грудях, але цьому мужлану хоч би що. Немов пух, він мене все одно не помічав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍