Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 56

Я крутив келих шампанського у своїй руці, немов це була не рідина, що підпорядковує людський розум, а чарівний сонячний напій. Я зрозумів, як люди гинуть, потопаючи в солодощах, що переливаються в роті гіркотою. Було неймовірно відчувати себе вільним від лещат власних думок. Рідина з газами, здавалося, на смак як бурбон, тільки розбавлений. Мабуть, не найдорожча.

Я жадав її у власних думках. Якщо на ділі мені легко було відпустити Алексу, то в думках... вона знову була зі мною. У всіх позах, у всіх сенсах.

Десь у глибині душі й думок, я все-таки не хотів би залежати так від пари. Це велике щастя мати другу половинку. Сенс життя. Опору і підтримку, але і все це - твоя слабкість. Альфа в природі не може бути слабким. Сумно, але одного разу хтось спробує змусити мене піти на велику жертву, найгірше, що відчуття цього вже наздоганяють мене. Не минуло й року як ми одружилися, але "вдалі" випадки вже намагаються розлучити нас. Ніколи не любив політику. Це глибинний вир. З якими б світлими помислами ти в нього не увійшов, він сам тебе змінить.

Самотньо. Тепер я розумію, чому у простих людей є вислів "вити від самотності". Тому що вити хочеться. Дуже хочеться. Бракує її тихих і дрібних кроків будинком. Хлоп'ячості й іноді похмурості.

Я відпустив на частку склянку, і як би смішно не було, сповз зі стільця. Просто на підлогу. Очі самі прикрилися від задоволення нічого-неусвідомленості. Прохолоди землі...

Дике бажання перевтілитися і пробігтися лісом разом з Алексою напало на мене. Тіло горіло від нетерпимості, а в грудях вирував кам'яний ураган від неможливості відчувати її поруч. Чого варто відвідати її просто зараз? Ха.

Здачею себе з потрохами відьмі.

ДВІ ГОДИНИ ПОТОМУ

Дорога зайняла не так вже й багато часу.... Якщо врахувати мої чотири лапи. Алекса не повинна мене відчути, тому довелося вимазатися в траві і бруді.

Я бачу світло в її віконці... хех, чи не вже то, моя Джульєтта... Жарти вбік, Адаме. Лише кілька поглядів... лише кілька поглядів.

На другому поверсі штори були не дуже щільними, цей факт викликав сильну бурю гніву всередині мене, але в даному випадку, це мені навіть на руку. Я міг спостерігати, як Лія сиділа за письмовим столом, за кілька хвилин вона змінила положення і перебувала вже на ліжку...(шкода, що не на нашому). Дах уже зносить, зовсім нереально.

Час переходив за північ, а я все не міг відірватися від тендітного силуету у вікні. У голові одразу виникли картинки з комедійних фільмів, де героїні в схожих ситуаціях переодягаються в піжаму...

Чорт... уявити б Алексу в такому вигляді. Прямо зараз. Бачити, як моя маленька тендітна дівчинка, стає навпроти шафи, дістає свою піжаму... А домашній одяг кладе на верхню полицю.

Повільно, зовсім повільно з її плечей сповзає тоненька бретелька нічної сорочки, а шовк м'яко облягає її тіло, висловлюючи всі вигини мого Місяця. Під сорочкою як завжди... нічого. Тільки вона й оксамит її шкіри. Пряний запах меду і мигдалю, що часто виходив від неї. Волосся Алекси пахло так привабливо, що хотілося заритися в нього і задихнутися цим ароматом.

Рот моментально наповнився слиною. Дике бажання згребти дружину в обіймах і потягти якомога далі від усіх, стало практично нестерпним. Мені хотілося зацілувати кожен міліметр її тіла, відчувати поруч її присутність і погодитися, якщо вже на те пішло, збожеволіти поруч із нею. З нею це можна і можливо. Не страшно.

Прямо вгору до вікна, що вело в кімнату Алекси, була присобачена декоративна деревинка. Навряд чи така в чомусь мені й допомогла, але в даній ситуації, не бачу іншого виходу.

Лівою-правою, лівою-правою і я вже перебуваю в кімнаті. Міг би похвалитися, що це було так само просто, як і плюнути, але, на жаль, ні. Я роздер праву штанину і ледь не з'їхав до біса в пекло з цієї дерев'яної балки.

Мене безумовно не очікували побачити, бо в кімнаті горів лише нічник, а моя маленька дівчинка спала солодким сном. Ну, як спала, як мінімум, намагалася. І робити вигляд у неї виходило не так вже й добре. Я вирішив ризикнути.

Як казав відомий російський поет: "Коль горіти, так вже горіти згораючи". Думаю, в даний момент, це про мене. Нічого особливо страшного не станеться, якщо я всього лише приляжу поруч...

Тепло рідного тіла і запах Алекси буквально зносили мені дах. Кульки за ролики, кілька сантиметрів і я мій самоконтроль стоїть за тим, щоб я не торкнувся своєї коханої. Хоча б пальцем...

Неспокійна, все крутилася і переверталася, а як я поруч приліг, так відразу вгамувалася. Хоча даю зуб, що вона так і не зрозуміла, що поруч хтось ліг.

Я акуратно погладив шорстким пальцем її маленьке плече. Їй стало лоскотно, але дівчисько не прокинулося. Тоді я ризикнув поцілувати те місце, по якому пройшовся мій палець.

На смак вона ще краща, ніж на запах.

- Мг-х, Адаме...?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно