Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

до фінікійських та грецьких колоній, що їх можна побачити з вершини нашого пагорба. Відтак це ідеальне місце, де можна перевірити конкурентні теорії щодо колонізаційного чи місцевого розвитку як спонуки піднесення Середземноморського регіону. По сімох роках збирання, копання, просіювання, підраховування, зважування та з'їдання надвеликих порцій пасти наш висновок такий: вплинули обидва чинники.

Звичайно, це практично той самий висновок, що й вислід археологічних досліджень поширювання землеробства тисячами років раніше. У кожному випадку суспільний розвиток зростав і в осередку, і на периферії навколо нього. Торгівці та колоністи полишали осередок, чи тікаючи від суперників, чи піддавшися спокусі випробувати нові нагоди, а деякі люди на периферії активно наслідували досвід осередків чи незалежно створювали власні версії. Як наслідок у перебігу засвоювання на периферіях, коли люди додавали власні викрути та відкривали для себе переваги відсталости, вищі рівні суспільного розвитку поширювалися поза осередок, накладалися на давніші системи та зазнавали трансформацій.

В Монте Поліцо місцеві ініціятиви були, очевидно, важливі. Крім усього іншого, ми вважаємо, що наше поселення зруйнували еліми з Сеґести, що в шостому сторіччі до н. е. створили власне місто-державу. Прибуття грецьких колоністів також було критичним, бо формування сеґестійської держави багато в чому було відгуком на грецькі претензії на землю і ввібрало дуже багато рис грецької культури. Сеґестійські аристократи намагалися бути грекам серйозними суперниками й запозичували заради цього грецькі практики. У 430-і роки до н. е. вони збудували такий досконалий храм у грецькому стилі, що багато істориків мистецтва вважають, що було запрошено архітекторів, аби вони спроектували Партенон в Атенах. Мало того, сеґестійці долучили себе й до грецької мітологїї: вони (подібно до римлян) оголосили себе нащадками Енея, втікача з переможеної Трої. Близько п'ятого сторіччя до н. е. колоніяльні міста в західному Середземномор'ї, як-от Картаген (фінікійське поселення) та Сіракузи (грецьке), конкурували з будь-ким зі старого осередку. Суспільний розвиток етрусків не надто відставав, а десятки груп, подібних до елімів, не надто сильно від них відставали.

Доволі подібний процес, руйнація держави в осередку та експансія на периферію, зі зростанням населення розгорнувся також і на Сході. Близько 810 року до н. е. Сюань, король Чжоу, втратив контроль над своїми лордами, що багатшали та сильнішали й бачили дедалі менше причин з ним кооперуватися. Столиця Сюаня в рівнині Чжоу занурилася у конфлікти між різними партіями, а нападники з північного заходу глибоко вдиралися в його королівство. Коли 781 року до н. е. трон успадкував Ю, син Сюаня, він спробував зупинити гниття. Очевидно, він планував з'ясувати стосунки зі своїми сердитими васалами та батьковими надто могутніми міністрами, що, можливо, змовилися з найстаршим сином Ю та мамою хлопчика.

Тут оповідь перетворюється на щось на кшталт народної казки, що ними рясніють давні джерела. Сима Цянь, великий історик першого сторіччя до нової ери, переповідає химерну казку про те, як ранній король Чжоу одного разу відкрив тисячолітню коробку з драконячою слиною, а з неї вилізла чорна рептилія. З причин, що їх Сима Цянь полишає нез'ясованими, король наказав кільком палацовим жінкам оголитися та кричати на чудовисько. Замість втекти, воно запліднило одну з жінок, що народила від рептилії доньку, а потім її полишила. Інше подружжя, що тікало зі столиці Чжоу від королівського гніву з зовсім іншого приводу, забрало цю зміїну дитину до Бао, однієї з повсталих васальних держав королівства Чжоу.

Родзинкою цієї дивної оповіді є те, що 780 року до н. е. народ Бао вирішив спробувати налагодити стосунки з королем Ю й послав йому за молодшу дружину драконову доньку, тепер молоду красуню на ім'я Бао Сі. Ю був від цього дуже щасливий, і наступного року Бао Сі народила йому сина. Мабуть, саме це спричинило бажання Ю позбутися старшої дружини та свого первістка.

Із Ю все було добре до 777 року до н. е., коли його син втік із заслання до іншої неспокійної держави, а найстарший міністр Ю приєднався там до хлопчика. Водночас група васалів об'єдналася з людьми з північного заходу, що їх Чжоу називали жунами (що означає ворожі чужинці).

Король Ю, байдужий до цього всього, займався нагальнішою проблемою: як розсмішити Бао Сі (враховуючи її походження, не дивно, що вона не мала почуття гумору). Видавалося, що був лише один ефективний спосіб. Попередники Ю встановили сторожові вежі на випадок нападу жунів, щоб барабани та вогнища могли попередити лордів, аби вони разом із супроводом поквапилися на допомогу. Сима Цянь пише:

Король Ю запалив сигнальні вогні та бив у великі барабани. Позаяк сигнальні вогні належало запалювати лише тоді, коли нападники вже близько, лорди прийшли, але нападників не було, й пані Бао Сі голосно засміялася. Король дуже тішився з цього, тому він запалював маяки кілька разів. Зрештою, багато лордів вже не хотіли приходити, позаяк не було певности, що допомога справді потрібна.[130]

Король Ю був першим із хлопчаків, що полюбляли кричати "вовки", і, коли 771 року до н. е. жуни справді напали разом з повсталими шень, багато лордів зігнорували сигнальні вогні. Бунтарі вбили Ю, спалили його столицю і посадовили на трон його сина-вигнанця з титулом король Пін.

Цю історію важко сприймати надто серйозно, але чимало істориків вважають, що вона зберігає згадку про реальні події. Може видаватися, що У 770-і роки до н. е., те саме десятиріччя, коли єгипетські та асирійські володарі втратили контроль, на Китай разом впали зростання населення, відродження місцевої влади, династійна політика та зовнішні тиски, що спричинили навіть ще крутіший спад монархії.

771 року до н. е. васали, що полишили короля Ю на його власну долю, хотіли, можливо, лише продемонструвати свою силу, посадити Піна як підставну особу та далі ігнорувати монархію. Їхнє рішення позакопувати бронзовий ритуальний посуд по всій долині Вей, де археологи від 1970-х років знаходять його у величезних кількостях, свідчить про те, що вони планували повернутися одразу по тому, як жуни підуть зі здобиччю, награбованою в палаці Ю. Але якщо вони думали саме так, то дуже сильно помилялися. Жуни прийшли й залишилися, а лорди були змушені призначити короля Піна головою уряду на засланні в Лої в долині Хуанхе[131]. Скоро виявилося, що король Чжоу, що міг би бути Сином Неба, став неспроможним будь-що робити, коли втратив маєтки в долині Вей, а тоді графи Чжен, найсильніші з "васалів", почали тестувати своїх колишніх королів. 719 року до н. е. один граф взяв спадкоємця трону заручником; 707 року до н. е.