Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

лишались рідні йому гора, Митниця, соковито-барвна лука і яворино-сокориний намет над велетенськими чанами і ємностями з бензином, гасом та нафтою.

Настрій у Петра був то піднесений до форте й фортисимо, то стриманий до піано й піанісимо. Палуба, значно всаджена пасажирами, в більшості, абітурієнтами, що скупчено чи поодиноко зосереджувалися на конспектах, кидалася в очі строкатістю — була різношерстою й різнохарактерною. Але за віком більшість мала бути на рік старшою від Петра, адже він пішов до школи у шість, а не в сім років. Янчук із зацікавленням вслухався в повтори пройденого навчального матеріалу і записував почуте у свій зшиток питань та відповідей, радіючи нагоді.

Сонце врешті викушкалося з далеких марев і випливло на чистий простір небесної бані, загравши на росяних смарагдах прибережних солов'їно-заливних хащ і осяявши кольорами веселки підгірні та прилучні чагарі, повні ніжних мелодій горлиць, вивільг, дроздів, вівчариків і синичок, що перекривалися шкварливими виспівами смеречнюків із дупластих берегів та зойками чайок над водою.

Блакитна дніпрова тасьма й оті заспівані простори заворожували й чарували Янчука. Зоднобіч тягайся суцільні гори, здругобіч розкинулись левади й луки, на яких серед збіжжя й духмяних трав мурашилися косарі, будячи дружніми дзвонами кіс щось у ньому правічно-давнє й ріднокровно-таємне, малюючи в уяві ті часи, коли Дніпро був ще Славутою-Борисфеном і долався від варягів до греків на однодеревках...

Близився вечір, як ще й по путі добрана пароплавом юрба абітурієнтів жваво поселилася в кімнатах гуртожитку. Янчук тішився тим, що зайняв місце в кутку п'ятиліжкової кімнати, що мав запасені з колонії хліб, масло, яйця, помідори й огірки. Дорогою наслухавшись співпутців, він зорієнтувався, що таки володіє відповідними знаннями, подумки дякуючи навчанню одночасно в технікумі й вечірці, — як виявилось, дали вони йому значно більше знань, ніж у багатьох зустрічних, хоч у його свідоцтві й стояли переважно задовільні оцінки.

В коридорах університету панували приглушений гамір і метушня. Ідучи ними, Янчук переглядав у пам'яті нічний сон, у якому він піднявся ніби по високій драбині і вийшов у страсі на дах велетенського будинку, з якого потім не міг спуститися додолу, аж проснувся від жаху. Сон як сон, але тривога від нього засіла в пам'яті, заважаючи Петрові прийняти рішення, з чого саме починати здачу екзаменів. Згадав мимоволі пораду Раїси Ісаківни: «Якщо здаси марксизм, то при твоїх даних будеш зарахованим!», тож взявся шукати аудиторію з написом на дверях «Історія і суспільствознавство». Обійшов поверхи та зорієнтувався, що де, і врешті затримався в потрібному коридорі, збираючись на силі.

Все було тут незвичним, хіба лише лозунги з плакатами впізнаваними. На стіннівці Янчук прочитав досить вправного вірша, автор якого римував «радіо» з «аддіо» — знаним йому «прощай». Далі на очі йому потрапила ілюстрація обеліска з підписом «Могила Карла Маркса в Лондоні». Петро не одразу зрозумів, чому саме звернув на неї увагу, а як усвідомив, став подумки дякувати випадкові, адже досі був абсолютно переконаний, що та могила знаходиться десь у Бонні, Берліні чи Трірі! Мимоволі пригадав учителя з вечірки Віктора Платоновича, який був особливо прискіпливим до засвоєння учнями матеріалу з історії й суспільствознавства, що їх викладав. Отже, він, Янчук, інформацію про місцезнаходження могили проґавив чи пропустив! А що ще пройшло повз його увагу? Усвідомлення факту засіло холодком у грудях і змусило Петра уважно переглянути всю настінну атрибутику поряд із потрібного йому аудиторією, в якій він опинився якось зопалу, сам собі дивуючись, ніби скочив із високого берега в крижану воду, хоча посприяла тому, звичайно, і відсутність черги.

За іспитовим столом сиділо троє екзаменаторів, і головним, мабуть, був той, що відповів на Петрове привітання «добриднем». Його сусіди при тому переглянулися між собою, Петро ж одразу, не вибираючи, упевнено взяв із розкладеної перед комісією купки першу-ліпшу картку, напівсвідомо, відходячи, вчитався в неї, наміряючись іти до столу обдумувати, аж раптом спинився, глянувши на двох попередніх абітурієнтів, і попросив дозволу відповідати без підготовки.

— Без підготовки? — явно здивувався головний, оглянувши абітурієнта. — А попередники не заперечуватимуть? — запитливо глянув на таранкувату дівчину за першим столом і старшого молодика, що сидів далі.

— Я не проти, — чемно підвелася розчервоніла дівчина.

— Я також, — додав, пощипуючи вусики, молодик.

— Не заперечуємо, юначе, спробуйте! — розвів руками головний, поглянувши на сусідів.

— Питання: «Карл Маркс, коротка біографія і родинні особливості», — Янчук почав із другого.

— Який номер картки? — став щось записувати один із членів комісії.

— Тринадцятий! — Янчук зрадів, що екзаменатори не знають порядку питань у картках.

— Відповідайте, Янчук! — головний підглянув його прізвище у писаря.

— Народився Карл Маркс 1818 року в Трірі, там же сімнадцятирічним закінчив гімназію, потім навчався на юридичному факультеті Боннського, а пізніше Берлінського університетів, — Петро умисно відповідав неспішно. — Досконало засвоїв філософію гегельянців, спершу мав революційно-демократичні погляди. Перейшовши на роботу до «Рейнської газети» в Кельн, згодом працював її редактором. Пізніше став основоположником наукового комунізму, геніальним мислителем і вченим, кінцево утвердившись на позиціях матеріалізму, — спинився для годиться. — Співпрацював із численними газетами й журналами, спільно із Фрідріхом Енгельсом написав «Економічно-філософські рукописи», «Святе сімейство», «Тези про Фейєрбаха», «Німецьку ідеологію», в яких погляди діалектичного матеріалізму представлені вже стрункою системою знань про закони перебудови світу. У «Злиденній філософії» засудив теорію Прудона та інших, — зробив паузу — Карл Маркс реорганізував «Союз справедливих» у «Союз комуністів» — першу пролетарську партію і став головою її ЦК, написав «Маніфест», висунувши ідею переростання буржуазно-демократичних революцій у соціалістичні, наголосивши на єдності робітників і селян та на гегемонії пролетаріату Виступав Карл Маркс і на захист «Комуни» у Франції, писав про перехід від капіталізму до комунізму, — приспинився Янчук. — У фундаментальному «Капіталі», другого й третього тому якого він не закінчив, Карл Маркс дав людству безсмертне вчення про боротьбу за волю народів. В «Капіталі» — основній своїй праці, Карл Маркс розкрив економічні закономірності розвитку капіталізму, неминучість його краху і побудови на його руїнах комунізму — світлого майбутнього всіх трудящих, втіленого в життя Володимиром Леніним та вірним його соратником геніальним Сталіним у першій соціалістичній державі, що світить маяком усьому світові для його єднання навколо неї, як прикладу і зразка, — облизав губи Петро. — За національністю Карл Маркс — єврей, дружиною його була німкеня Женні, уроджена фон Вестфален, його активна помічниця протягом усього життя, як і старша їх дочка, також Женні. Помер Карл Маркс у