Бен Елтон - Знову й знову, Бен Елтон

перші битви ми, безперечно, програємо. Але той, хто сіє вітер, може згодом пожати бурю. Вони підняли ставки. Що ж, нам не залишається нічого іншого, як теж їх підняти і відповісти на вогонь вогнем. А тоді вже хто його зна, що принесе майбутнє?

Стентон озирнувся на обличчя навколо. Посмішок як не було. Всі стояли похмурі й серйозні. Справді, якщо вони мали рацію, то все йшло до громадянської війни, яка могла призвести до революції.

— Гаразд, містере Стентон, — додала Люксембург, — гадаю, зі своїми проблемами ми спробуємо розібратися самі. Від усієї німецької держави ви нас захистити навряд чи зумієте.

35

На вулиці перед будинком було майже порожньо. Там залишилося лише кілька прихильників СДПН, які охороняли вхідні двері.

Стентон подався до свого помешкання пішки. Після розмови з Люксембург і Лібкнехтом його охопив іще більший неспокій, аніж раніше. Хотілося закурити. Віскі завжди так на нього діяло. Просто скотч і цигарка чудово йдуть у парі. Може, все ж таки запалити? Одну-одненьку?

Невже аж так уже треба дотримуватися своєї обіцянки Кессі? Зрештою, він же насправді тієї обіцянки й не дав, не мав уже такої нагоди. А навіть якби й дав, то все одно вона вже його не застукає.

Завдяки Кессі та цигаркам далі йому на думку спала Бернадет. Ім’я наприкінці списку, який він окреслив собі на майбутнє. Стентон вирішив, що вже невдовзі вирушить до Ірландії. Розшукати дівчину буде неважко. Цілою країною там володіє жменька родин. Про Бердеттів із графства Віклоу можна розвідати все за якусь годину. Можливо, він і сам стане таким собі фермером-джентльменом на пишних пасовиськах Смарагдового острова. А що, грошей на порядне господарство у нього стане з лишком.

На мить Стентон уявив себе разом із Бернадет у великій старій садибі. Собаки, коні, корови, збіжжя… діти?

Серце тенькнуло болем. Що це за думки взагалі? Тесси й Білла йому не замінить ніхто й ніколи. Поза тим, з тією жінкою він провів лиш одну-єдину ніч.

Можливо, пильність приспало віскі. А може, протистояння з розлюченим натовпом і адреналін, який ще й досі пульсував у жилах. Або й оці дві жінки, що змагалися між собою за право панувати над його думками. Так чи інак, Стентонів зазвичай чудово відлагоджений інстинкт самозбереження виявився дещо притупленим і не вказав на небезпеку, аж доки та не звалилася йому на голову.

Кроки за спиною, окрик — і все, він попався.

У ніс ударив сморід шнапсу, пива і курива.

У вуха — злостиві голоси.

Молоді, скривлені у презирливій гримасі обличчя. Ретельно доглянуті вусики над закопиленою верхньою губою. Кашкети на бритих головах.

Їх було четверо — принаймні тих, кого він побачив у той момент. Двоє схопили його за руки і пришпилили до стіни. Ще двоє тут-таки пустили в діло кулаки.

От лайно. Його гамселять, мов грушу, отакої.

Отямився і зібрався Стентон тієї ж миті. Зумів навіть напружити прес ще до того, як отримав туди перший удар. І відразу із задоволенням почув, як зойкнув від болю один із напасників, з розмаху в’їхавши кулаком у живіт, вирізьблений щоденними тренуваннями у спортзалі двадцять першого століття. Форму він старанно підтримував і нещодавно в Шотландії. У 1914-му ніхто, навіть справжні спортсмени, не вділяв тренуванню стільки уваги, скільки вділяли люди через сто років — ні у кого просто не було на це часу.

Обличчя, одначе, не напружиш, і ось кулак заїхав йому у щелепу, аж дзенькнули зуби. Різкі, сильні удари сипалися без упину, один за одним, і Стентон збагнув: якщо він зараз не визволиться, не змінить нав’язаної силоміць геть невигідної позиції, то його можуть легко і швидко забити до смерті.

Руки тримали міцно: чого-чого, а сили молодикам аж ніяк не бракувало. Вивільнити їх не вдасться, отже, залишається сподіватися на ноги. Скориставшись залізною хваткою напасників як опорою, Стентон підняв коліна до живота і різко випростався майже на повен зріст у повітрі. Як наслідок, засадив із усього розмаху обома ступнями одному з них прямо в обличчя. Зі зламаним носом той гепнувся на землю. Ледь ноги торкнулися тротуару, як Г’ю відштовхнувся і повторив маневр, знову витягнувшись усім тілом у повітрі і різко вдаривши ногами. Цього разу трюк вийшов не такий вдалий, бо другий нападник від удару ухилився, та Стентон спромігся вивернутися й обхопити його ногами за шию. Тієї миті відчув, що руки йому тримають уже не так міцно; з’явився ризик звалитися і гримнутися головою об землю. Проте він зумів вчасно сам ухопитися за руки, які його тримали, і різко крутнутися. Відтак усі четверо опинилися долі на тротуарі.

Стентон підхопився на ноги перший.

— Ну, підходьте, покидьки! — гаркнув він по-англійськи. — Подивимося, на що ви здатні. Чи ви тільки ззаду вмієте нападати?

Всі четверо напасників теж уже були на ногах, хоч один із них, той зі зламаним носом, брати участі у бійці явно більше не збирався. Стентон же, навпаки, добряче завівся. Не бився він як належиться вже давненько і не мав сумніву, що тепер, коли переваги раптовості напасники позбулися, зможе розібратися з ними трьома без особливих труднощів.

Двоє кинулися на нього одночасно, а третій вичікував зручної нагоди позаду. Щоб укласти тих двох на землю, Стентонові вистачило двох же ударів. Нічого складного. Бабах. Хрясь. Вони ж розраховували на звичайну вуличну бійку, збиралися гарненько нам’яти боки приголомшеній чисельною перевагою жертві, а натомість зіткнулися з фахівцем із рукопашного бою, професіоналом високого профілю.

Схоже, це до них уже дійшло. На ноги вони ще якось зіп’ялись, але наближатися до Стентона начебто наміру більше не мали.

— Біжіть додому, хлопці, — сказав він уже німецькою. — Попереджаю: поткнетеся до мене знову — шиї попереламую.

А тоді повернувся, щоб піти, — й опинився віч-на-віч із п’ятим, студентом-юнкером, якого був «арештував» раніше. Той, очевидно, такої ганьби знести не міг, а коли побачив, що його кривдник зник у штаб-квартирі СДП, зібрав гурт поплічників і вештався навколо, пантруючи на Стентона і сподіваючись таки відплатити.

І знов ухопив облизня. Сподівана кара обернулася розгромом. Помста не відбулася.

— Йди додому, хлопче, — повторив Стентон. — Geh’ nach Hause, Junge. Тобі ж зранку на лекції.

Мабуть, оце й стало останньою краплею. Поблажливий тон. Від ненависті та несамовитого гніву студента аж перекосило. І він витягнув пістолет.

Стентон не мав жоднісінького шансу. Й отримав кулю, а наступної секунди впав на коліна, тримаючись за живіт руками.

Ззаду почувся голос одного з молодих розбишак:

— Гельмуте, ти здурів? Ти