Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

Катя:

-І скільки він сказав, ще ти маєш працювати?,- говорить до мене подруга, коли ми йдемо дорогою до моєї колишньої роботи.

-Уявляєш, ще два тижні. Це буде неабияка каторга для мене бачити його чи його сестру.

-Красуне, мої співчуття. Це доречі не його авто біля офісу,- показує в бік, до якого ми йдемо. Я теж вже помічаю знайоме авто припарковано неподалік від будівлі.

-Ох, я напевно піду додому,- розвертаюсь, щоб піти назад подалі звідси, та подруга мене зупиняє рукою та повертає в інший бік.

-Ти, що ось так легко готова здатися? Я не впізнаю свою подругу.

-Ну, Юлечко, що я можу ще зробити?,- я дійсно не знаю, що мені ще робити. Я зламалась від цієї всієї ситуації та брехні якою мене облили з ніг до голови. І головне боляче від того, що кохана людина в цю маячню повірила, а в мої слова ніяк ні.

-Ти можеш або боротися за своє щастя під цим небом, або втекти від самої себе куди лише очі бачать.

-Ооо, я вибираю другий варіант.

-Ні-ні, зачекай но,- цей раз зупиняє та тримає мене попід руку за лікоть,- Ти хоч спочатку спробуй перший варіант.

-Ти мене ось так просто не відпустиш, так?,- придивляюсь та помічаю в її очах цікавий задум,- Признавайся, що ти вже задумала?
 

Поки ми підіймалися сходами та ліфтом до офісу, вона мені розповіла дивну річ. Нібито чоловіки сходять з розуму від трьох моментів. Перше - це від не звертання їхньої уваги, іншими словами вона сказала, що повний повинен бути ігнорування. Друге - це коли жінка щаслива без нього і він це дуже помічає, що вона радіє та сміється цьому життю, а не страждає та плачить. А третє - кожен чоловік починає нестерпно ревнувати, коли поряд біля його жінки появляється так званий конкурент. Та справді дивні вона мені кинула роздуми в мою наївну голову. Не вже вона дійсно думає, що ці три пункти зможуть мені повернути мого Павла?
 

-Юлько, ти дійсно в це віриш?

-Не тільки вірю, а і завжди використовую. Перевірено багато разів на своєму досвіду.

-Тааак, от тепер все зрозуміло. Мені пора додому,- розвертаюсь назад та нажимаю на кнопку ліфта вниз.

-Ні-ні, та зачекай ти,- перекриває мені вхід до вже відкритих дверей, витягнувши руки навпроти них, - Будь ласочка, ну послухай мене та спробуй хоч разок.

-Ооо, доброго ранку, дівчата. А, що у нас тут відбувається?,- голос позаду мене заставив розвернутися, а Юлю опустити руки та стати поруч струнко.

-Доброго ранку,- промовляємо майже одночасно, але вона встигає ще доповнити та помітно як голос нервує, намагається викрутитися з цієї ситуації,- Сергій Олександрович, нічого не відбувається, все добре.

-От і чудово, піар-відділ чекає на ваш проект, занесіть їм вже нарешті папку та електронний варіант.

-Буде зроблено, можна йти?,- промовляю зрівноважено та спокійно вже я до директора компанії.

-Звичайно, але, Катю, можна тебе на пару хвилин?

-Так звісно,- киваю подрузі, щоб вона йшла без мене. Як тільки вона нас залишає та зникає за дверима офісу, я запитую,- Про що, ви хотіли зі мною поговорити?

-Давай краще в моєму кабінеті,- згинається ближче до мене, на вухо каже,- Розмова серйозна, а тут багато стін мають вуха.

-Розумію,-  погоджуюсь згодою та прямую вслід за ним. Його кабінет знаходиться недалеко від кабінету мого колишнього керівника. Головне мені сьогодні не зустрітися з ним, бо хто зна, що може статися на цей раз.

-Катю, присядь,- закриває за мною двері та показує на стілець біля його столу, проходить повз мене та сідає навпроти мене за своє робоче місце,- Я радий, що ти сьогодні прийшла в офіс, бо вже думав як тебе маю знайти.

-Сергій Олександрович, я взагалі…

-Який ще, Сергій Олександорович, пам’ятаєш я тобі казав, що можеш звертатися до мене просто Сергій.

-Але ж я ваша підлегла, це якось не правильно.

-По-перше, ти дівчина мого друга, а по-друге ти ж звільнилася, так-що більше не моя працівниця. Ну якщо тобі буде легше, можеш перед іншими працівниками звертатися офіційно. Доречі, чому ти пішла з роботи? Я думав тобі подобається в нас працювати, а твої творіння це як окремий вид мистецтва. Я завжди був в захваті від твоїх нових ідей в проектах.

-Я ж маю, ще відпрацювати два тижні,- упустила голову вниз від сорому, не можу повірити, що він так добре до мене ставиться, не так як його друг.

-Це хто тобі сказав?,- дивиться пронизливо на мене, не розуміючи.

-Вчора, Павло сказав, що я маю відпрацювати дві неділі після подачі заяви.

-Хмм, дивно. Може в інших фірмах і так, але ви всі підписували в мене договір, а там вказано, що ви не повинні нічого такого робити. І не важливо чи я вас звільнив, чи ви самі звільнилися за власним бажанням. 

-Тобто?,- не можу повірити в почуті слова. А тоді чому він мені так сказав відпрацювати? Щось я нічого не розумію.

-Дивно. Дуже дивно,- піднімається з свого шкіряного крісла, та лише і повторює, що «дивно». Обпирається боком на край стола та звертається до мене,- Що сталося між вами?

-Сергій Олекс… Сергію, це вже не важливо.

-Якраз це важливо, якщо він хоче тримати тебе поруч навіть, якщо ви посварилися.

-Ми не посварилися, навпаки розійшлися назавжди,- говорю вже ледь тихо.

-Катю, він сам мені допомагав складати ці договори для працівників. Він прекрасно знає вміст тексту, і якщо він так сказав, то це означає лише одне. Ти йому стала настільки дорогою, що він не хоче тебе так легко відпустити. Я вперше бачу, що він таке витворяє. І повір я вперше бачив його щасливим поруч з тобою, після смерті його мами.

-Що сталося з його мамою?,- піднімаю голову, щоб запитати. Бо мені Паша не розповідав, а я боялась запитати в нього, щоб не згадувати біль минулого.

-Автокатастрофа. Тоді була сильна злива, а вона відвозила знайому до іншого міста, бо та мала народжувати там. Його мама не впоралася з керуванням і полетіла в обрив, всі хто був в автомобілі загинули.

-Ооо, Боже! І навіть її знайома?

-Я вже не пам’ятаю, ми якось з Пашою піднімали старий архів коли вже були трішки доросліші. Паші було цікаво як загинула його мама. Та знайшли не мало інформації. Його мама Ольга померла одразу за кермом, а її знайома здається в лікарні не змогли врятувати ні її, ні її ще не новонароджену дитину.