Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

Ну як тут було не встояти? Лупи собаку палицею, мори її голодом, потім пести, підгодовуй, знову лупи і знову приручай подачками. І вона таки почне виробляти будь-які фокуси. Цей метод був добре відомий Френкові. Його агенти, котрі діяли як погрозами, так і подачками, були невтомні. Зрештою — і чекати цього довелося не так уже й довго — члени правління та головні акціонери «Західної компанії» здалися, і не встиг ніхто озирнутися, як «Залізнична компанія Західної сторони» вже передала свою власність «Північно-чиказькій транспортній», а та, своєю чергою, передала її «Чиказькій міській пасажирській», створеній Ковпервудом із метою захоплення тунелю на Вашинґтон-стрит. «Але як, як вдалося йому все це провернути? — дивувалися чиказькі функціонери. — Хто ті особи чи фірми, які мають такі величезні кошти? Адже подумати тільки — з тисячі двохсот п’ятдесяти акцій, що належали старенькій «Західній», вони отримали шістсот п’ятдесят, сплативши за кожну акцію по шістсот доларів, та ще зобов’язалися виплачувати тридцять відсотків щорічно на всі акції, що залишилися! А спорудження канатних доріг! Звідки беруться такі кошти?» Відповідь була проста, варто було лише поворушити мізками. Френк роздобув їх під майбутні прибутки.

І ось, перш ніж хоча б хтось, в тому числі і часописи, встиг заявити протест, натовпи людей були вже при ділі. День і ніч у діловій частині міста стукотіли молотки, палали смолоскипи, перетворюючи ці квартали в якусь подобу пекла. Прокладали першу лінію канатної залізниці. Відновлювальні роботи в тунелі на Ла-Саль-стрит йшли повним ходом. Те ж саме відбувалося на Північній і Західній сторонах: закладалися перші бетоновані жолоби для тросів, будувалися нові тяглові та причіпні вагони, нові вагонні парки, споруджувалися величезні, сяючі вогнями силові станції. Городяни, котрі звикли нудитися в чеканні біля мостів і мерзнути в неопалюваних, застелених соломою вагонах конки, що з гуркотом підскакують на розхитаних рейках, чекали з великим нетерпінням, який буде цей новий вид транспорту. Тунель на Ла-Саль-стрит уже виблискував свіжою білою штукатуркою в сліпучих променях електричних ліхтарів. Довгими вулицями та проспектами Північної сторони простяглися бетоновані жолоби та важкі стійкі рейки. Нарешті спорудження силових станцій тут було закінчено, і нова дивовижна система була пущена в хід. Західна сторона намагалася не відставати від Північної.

Шрайхарт і його прибічники були приголомшені такою швидкістю дій, такою запаморочливою фантасмагорією фінансових махінацій. В очах консервативних магнатів чиказького міського залізничного транспорту цей махляр зі східних штатів був якимось легендарним велетнем, котрий готувався зжерти все місто. «Чиказька кредитна спілка», створена ним спільно з Едісоном, Мак-Кенті й іншими для усіляких маніпуляцій із випусками боргових зобов’язань, процвітала. Причому, за чутками, і там практично всім порядкував Ковпервуд. Як видно, він міг уже виписувати чеки на мільйони доларів, навіть не вдаючись до позик у чиказьких мультимільйонерів. Найжахливішим і найобурливішим було те, що цей вискочень, цей каторжанин, цей пройдисвіт Ковпервуд, котрого вони спільними зусиллями намагалися задушити як фінансиста і піддати остракізму, ставав дуже популярною особою в очах чиказьких міщан. Тільки й чути було: «Ковпервуд вважає... Ковпервуд дотримується такого погляду...» Часописи — навіть ті, що були налаштовані вороже, — вже не наважувалися нехтувати ним. Усі грошові магнати, фактичні власники газет, змушені були визнати, що у них з’явився новий і достатньо серйозний супротивник, гідний схрестити з ними шаблю.

27. Закоханий фінансист

Цікаво зазначити, що в самий розпал усіх цих подій, коли в орбіту діяльності підприємств міського залізничного транспорту були залучені вже тисячі і десятки тисяч людей, Френк, енергійний і невтомний, як завжди, знаходив час відпочивати і розважатися в товаристві Стефані Плейто. Духовне обличчя і чарівність Рити Солберґ наче відродилися для нього в цій дівчині. Однак Рита була йому вірна. Поки Ковпервуд кохав її, вона не думала про зраду. Навіть стосовно до Гарольда Рита довгий час була бездоганна, хоча знала, що той відчайдушно волочиться за іншими жінками. Стефані ж, навпаки, здавалося, не розуміла, чому люблячи потрібно зберігати вірність. Вона могла кохати Френка і з легким серцем його дурити. Та й чи кохала вона його? І так, і ні. Чуттєва і ледача, Стефані вирізнялася разом із тим якимись наївними простодушністю та добротою. Їй здавалося неможливим порвати з Ґарднером Ноулзом чи Лейном Кроссом — адже обидва вони такі милі і завжди були добрі до неї. Ґарднер Ноулз повсюдно вихваляв її талант, сподіваючись, що слава про неї дійде до професійних театрів, які приїздили в Чикаґо на гастролі, юнка буде прийнята в трупу і з часом стане знаменитістю. А Лейн Кросс — той просто був закоханий у неї без тями, що робило розрив із ним особливо важким і разом із тим, рано чи пізно, — неминучим. А потім з’явився ще й третій — молодий поет і драматург Форбс Герні, високий, білявий, захоплений... Він заглядався на Стефані, вірніше — вона кокетувала з ним у вільні хвилини. Втім, у неї на все вистачало часу, бо Стефані не захотіла відвідувати коледж, як її старша сестра, заявивши, що вважає за краще «вільно розвивати свої художні смаки та здібності», чим вона і займалася, тобто байдикувала.

Ковпервуд постійно чув від неї розповіді про життя їхнього театрального маленького світу. Спочатку він ставився до її балачок із добродушною іронією. Стефані була в його очах захопленою дитиною, залюбленою в романтичну атмосферу лаштунків. Мало-помалу, проте, її безладний спосіб життя викликав у нього цікавість. То вона поспішала до Лейна Кросса, в його оселю, то гаяла вечір на парубоцькій квартирі Блісса Бриджа, де, за її словами, він завжди приймав «гарриківців», то після спектаклю кидалася на чергову акторську гулянку до Ґарднера Ноулза, в його будиночок на Північній стороні. Френк вважав, що вона веде занадто вільне та незалежне, щоб не сказати більше, життя, але... така була її природа. Все ж підозри почали закрадатися в його душу.

— Де ти була вчора, Стефані? — допитувався закоханий чоловік, коли вони снідали разом, або шпацерували, або їхали в екіпажі.

— О, вчора вранці я була у Лейна Кросса, в його будинку — приміряла індуські шалики та покривала. У нього їх така сила-силенна — помаранчеві, сині, диво які гарні! Як би я хотіла показатися тобі в них! Треба буде це неодмінно влаштувати.

— Ти була сама?

— Спочатку так. Гадала, що там будуть Блісс Бридж і Етель Такермен, але вони запізнилися. Лейн Кросс такий