Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

його коханої Береніс, чия врода не перестає спокушати його. Двом жінкам непоправно понівечено життя, десятки інших жертв оплакують свою з ним зустріч. Сама Береніс усе ще сліпуче гарна, але серце її зів’яло. Красуні нічим винагородити себе за безплідно розтрачену юність. А він і мириться з цим, і ні — люблячи, сумніваючись, співчуваючи — зачарований цією жінкою, першою і єдиною, котрій він не може протистояти.

Підбиваючи підсумок, що ж нам сказати про життя? Спокій, затишок, відпочинок? Вирішимо наполегливо боротися за ту рівновагу, котра, як ми знаємо, має настати, і — будемо ми боротися за неї чи ні — все одно настане час, коли сильний не зможе стати занадто сильним і слабкий занадто слабким? Або, можливо, переситившись тьмяною буденністю, скажемо: «Годі. Ми хочемо досягти цього або померти!» І помремо? Чи будемо жити?

Кожен діє відповідно до свого темпераменту, яким він не сам себе наділив, і тому не завжди вміє ним керувати й яким не завжди вміють за нього управляти інші. Хто вказує нам шлях, то підносячи нас до сліпучих вершин слави і почестей, то ламаючи, калічачи, наділяючи темною, відразливою, суперечливою або трагічною долею? Душа, що всередині нас? А чиє ж вона породження? Бога?

У темряві невідомого зріють зародки нескінченного смутку... і нескінченних радощів. Можеш ти зруйнувати полум’ям стіни Трої? Чи це зумовило плач Андромахи? На якому відьомському шабаші вирішилася доля Гамлета? І чому віщі сестри прорекли загибель кривавому шотланд­цеві?

Закипай, казан! Сичи! Вируй!

Вогонь, палай! Вари! Готуй!

У темряві невідомого зріють зародки нескінченного смутку... і нескінченних радощів. Можеш ти звернути свій погляд до сходу сонця? Тоді радій. І якщо врешті-решт воно засліпить тебе — все одно тішся! Бо ти — живий.