Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Так, я розумію. Пробач мене, - прошепотіла Джин. - Обіцяю покластися на тебе та на долю, не відступаючи, не приносячи себе в жертву.

- Ось і добре! – кивнув задоволений Варон. - Підемо, помилуєшся, яких я воїнів вимуштрував.

Погода стояла ясна хоч і морозна. Розчищений майданчик для тренувань іскрився памороззю, з ніздрів владик виривалися хмаринки пари. З її місця відкривався чудовий огляд, але коли владики перетворилися на драконів, в тому числі і її Варон - Джин зрозуміла, що це буде не просте тренування, вони будуть битися в повітрі та на землі в своєму справжньому обличчя. ... Видовище заворожувало, вчепившись пальцями в поруччя, вона навіть не відчувала холоду, спостерігаючи затамувавши подих за величними створіннями, чия майстерність доводила, що в цьому бою противник не пізнає пощади. Дракони наносили удари крилами, хвостом, задніми лапами та передніми, в яких стискали мечі. Цими ж мечами вони відображали удари, але більш за все вони володіли мистецтвом ухилення, як захисного, так і оманливого. Бурі, сині, зелені, пісочні, сірі тіла драконів рухалися ніби в танці, а плащі з драконячої шкіри, які вони не знімали перед зверненням, служили їм додатковою бронею, яка покривала їхні плечі та груди. Джин відчувала їхню міць, відчувала, що їм до смаку дух битви, що небо і сильні помахи крил - це їх стихія, а панувати над світом в природі кожного дракона.

- Без слів зрозуміло, що ти закохалася в них усіх, - залишивши своїх воїнів, Варон повернувся до неї.

- Щиро кажучи, я страшенно вражена, - розсміялася Джин. - І у мене дійсно немає слів.

- Це вони ще для тебе навмисне задавалися. Ну що, покажеш мені на що здатна?

- У сенсі ... битися з мечем? - розгубилася Джин.

- Або з кинджалом, один з яких ти стягла зі збройової, - посміхнувся Варон, даючи зрозуміти, що він не жартує. - Звичайно я маю на увазі, щоб ти показала мені, як ти вмієш себе захищати. Адже це не секрет, що владик, як і драконів можна вбити. І людині це під силу, якщо знаючи.

- Я вмію тільки стріляти з лука. Наложникам дозволялося полювати, але битися і вправлятися зі зброєю категорично заборонялося, - Джин опустила очі. - Навіщо мені це, Вароне?

- Ти хоч якось повинна вміти за себе постояти. Схоже, мені доведеться навчити тебе цьому, - Варон взяв її за плечі. - Хоч би що сталося - я завжди намагатимуся бути поруч з тобою, але й одна коротка мить може зіграти свою роль. Так мені буде спокійніше. Готова?

- Напевно, ти маєш рацію. Тільки не дуже мені хочеться на тебе з ножем кидатися.

- А ми оберемо тобі хлопчика для биття, - хмикнув, Варон покликавши  одного з владик. - Ают! Допоможеш мені у навчанні моєї дружини. Надумаєш залишити на ній хоч подряпину ..., - Варон багатозначно похитав головою, і судячи зі скорченої пики Аюта, той здогадався, що з ним зробить командор. - Діставай кинджал, любове моя, будемо робити з тебе воїна. До того ж ти іскра - і це твоя перевага, ти можеш вводити дракона в оману одним лише поглядом, й тим самим змусити його розкритися.

 Тепер тренування стали щоденною частиною її життя. Джин намагалася прокидатися разом з Вароном і відмовлялася лягати без нього, чим  частенько виводила його з себе. Він бурчав, сопів, але все ж таки йшов на поступки дружині та в її обіймах миттю забував про суперечки. Варон зобов'язав її стежити за чистотою в фортеці і кухнею, щоб його воїни спали на чистих постелях і щоб їжу їм подавали вчасно. Іншими словами він зробив Джин головною над слугами Сторожової вежі, чим не дуже її обрадував. Перед обідом обов'язкові тренування , на яких Варон був присутнім через раз, залишаючи її в розпорядженні жартівника Аюта, де терпіння останнього трималося лише на його гуморі. А ще Ают був до мозку кісток відданий командору, Джин побачила це, поглянувши у  його душу довгим пильним поглядом в очі блакитного дракона. Але  дівчина ще сильніше стала поважати цього владику-воїна, коли дізналася причину його заслання. Причому довічного. Він заступився за наложників, посмівши суперечити самому наміснику.

- Ти рухаєшся як пінгвін, і те що ти іскра зовсім тебе не рятує! - в черговий раз знешкодив її Ают, перекинувши на землю.

- Що ще за пінгвін ?! - роздратовано сопла Джин, піднімаючись.

- А-а-а, ти ж їх не бачила. Там, на північ, біля Сплячого океану живуть такі неповороткі птахи. Ось ти - копія вони, - і опустивши руки донизу, Ают взявся кумедно топтатися на місці, зображуючи із себе пінгвіна.

- Спробував би ти надіти на себе стільки теплих спідниць ще й кожух, а потім намагався б кидатися на навченого боротися здорованя! - розсердилася Джин.

- Думаєш в цьому причина? Хм, гаразд, - Ают кинув оцінюючий погляд,  зігнув брову, швидко прийнявши рішення. - Йдемо!

У трапезній, де обідали владики, було досить просторо та найголовніше тепло. Ают розсунув лавки та столи, організувавши справжній  тренувальний майданчик.

- Знімай все, що тобі заважає, і покажи мені свою спритність. Якщо  вона в тебе звичайно є, - Ают зухвало посміхнувся, скинувши підборіддя,  тим самим дратуючи її ще більше.

Джин залишилася в одній нижній сукні і навіть роззулась.

- Інша справа, - радісно проказала вона, кинувшись на Аюта, до несподіванки якого, в'юнка дівчина стала спритно ухилятися та наносити нахабні удари. ... А потім Джин зловила погляд Аюта. Ні, навіть не так - вона немов пірнула в цей погляд, відчувши пульсуюче серце дракона, його легені, які наповнювалися повітрям, його думки, ніби ставши їм.  Уявив його свідомістю, як вона піднімається у небесну височінь попід хмари – Джин якимось чином змусила Аюта повірити, що він дійсно летить. І в цей самий момент Джин стрибнула, збивши Аюта з ніг.