Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Різнокольорові картки на звороті пронумеровані від 0 до 7.

КОТКО (шанобливо): Наука!

СЕРГІЙ: «Вплив передсмертного стану мойви на якість фаршу з неї»…

КОТКО: А мені?

ЛІКАР: Та з вами й так все ясно.

Сергій тицяє в картку. Лікар забирає її, записує номер кольору до журналу, тасує картки, що залишились, — і знов, тримаючи віялом, дає Сергію вибрати… Знов і знов…

Лікар дивиться на рядок цифр, що утворився. Заглядає в книжку з розшифровками… «Гостро потребує любові.» [37]

СЕРГІЙ: Ну і..?

ЛІКАР (закриває журнал): Та як у всіх. Не хвилюйтесь, (бурмоче собі тихо під ніс) Все рівно це невиліковне… Як у всіх.

Лежачи на животі, Котко заповнює величезний стос аркушів.

КОТКО (до Сергія): Ти на нову анкету «науки» вже відповідав? Ось тут… «Ви вважаєте, що мочитесь частіше, ніж інші?[38]»

Ти що відповів?

На тумбочці в головах Сергія лежить таки самий стос. Сергій — під крапельницею, напівмарить, краплі поту на обличчі, очі гарячково блищать…

СЕРГІЙ: Треба поставити експеримент…

КОТКО (дивиться на Сергія, печально): Так нас тут усіх залікують… «Наука вимагає жертв»… (раптом його осяює) Ні-і-і! Якщо ці ескулапи нас всіх переморять — їх же самих розженуть! Кого ж тоді їм лікувати?

СЕРГІЙ (краплі поту по обличчю): А якщо вони нас всіх — вилікують?

Зелений прозорий листочок липи просвічується на сонці — на краєчках його зубчики променяться… Малюсінька ажурна салатна гусінь — прозора, кілька кубічних міліметрів, краплина життя — десантується з листка на ниточці-слинці, обертаючись повільно…

Старий парк лікарні. Зелень, лави, сонячні зайчики на обличчях. Сергій гуляє по парку не дуже впевненою ходою…

…Муха, в її фасеткових очах — цілий світ… Світи. Вона крутить головою, щось там собі міркує. Потирає лапками перед мордочкою, чеше собі бочок, — і раптом кудись біжить…

Сергій задумливо спостерігає за нею, спершись підборіддям на складені долоні. Лежить на дерев’яній лаві у парку.

Волохата строката гусінь повзе по фарбованій лаві, кудись поспішає: складається навпіл, вигинає спинку здвоєним стовпом — витягається уперед — підтягує задню половину, складається — спинка сторчма — знову розпластується вперед…

МЕДСЕСТРА: Молодий чоловіче, вам погано?

СЕРГІЙ: Навпаки, гарно…

Немічний Сергій спостерігає за мурахою, що біжить краєм зеленого листка. Зависає, перебирає у повітрі передніми ніжками… Сергій підставляє палець, пересаджує її на кору дерева… Мураха бадьоро біжить стовбуром…

Сергій дивиться вниз.

…Асфальт — старий, розтрісканий, з дрібними камінчиками-включеннями різних кольорів, розмірів і фактур… Ціла поема древнього життя — всесвіт розсіяних камінчиків-планет, між якими бадьоро навігує жучок…

За лавою стоїть великий облуплений щит:

ВЕЛИКА СПРАВА ВИМАГАЄ

ВЕЛИКИХ ВКЛАДЕНЬ.

ПРИРОДА РОБИТЬ ВЕЛИКЕ БЕЗКОШТОВНО

А нижче щита — бовтаються в повітрі ноги в кросівках!

Сергій підхоплюється — невже хтось повісився?

Ноги під щитом зникають вгору… З’являються знов. Знову зникають вгору! Знов з’являються…

…Чоловік у білому халаті, у джинсах і кросівках — підтягується на горизонтальній гілці липи… Раз, ще раз… Підтягується — і завмирає… Спостерігає.

Над його рукою пурхає великий і красивий метелик-кропивниця. Сідає на кору дерева поряд з рукою, складає крила і — його нема! Шедевр маскування!

Чоловік, відчувши погляд Сергія, озирається і стрибає додолу. Треновано амортизується і випростується: акуратний чолов’яга астенічної будови — худий, жилавий, з уважним поглядом темних очей і сильними вправними руками.

ЧОЛОВІК: Ви теж тут підтягуєтеся?

СЕРГІЙ (з сумом): Ні, тільки мрію про таке…

ЧОЛОВІК: Чого мріяти? Пробуйте!

СЕРГІЙ: Щоб знову відправили до психотерапевта?