Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Кохання поліської красуні та офіцера радіаційної розвідки, що спалахує у зоні аварії ядерного реактора, по-новому висвітлює знамениту, але так іще до кінця не зрозумілу Чорнобильську катастрофу. Розказана сміливо, дотепно, гостро, з глибоким знанням справи та симпатією до своїх героїв, історія зворушливого кохання у незвичайних, надзвичайних умовах — продовжує кращі традиції світової сатиричної літератури і життєдайного українського гумору. Імпульси здорової енергії та досвіду переможців, якими промениться «Чорнобильська комедія», допоможуть успішно долати і наслідки Чорнобиля, і повсякденні проблеми сучасного «нормального» життя.
Роман написано на основі твору-лауреата конкурсу «Коронація слова» (2004 р.). Для широкого кола читачів.

Сергій Мирний
Чорнобильська комедія

«Думав, думав… „Жить ніззя“

Роздивився — „Можна!“»

Народна мудрість

Роман написано на основі справжніх чорнобильських подій, обставин, рівнів радіації, доз опромінення та їх ефектів.

Усі згадувані персонажі та установи вигадані, їхня можлива подібність до реально існуючих випадкова.

Зачин
ВЕСНЯНКА

Провесна. День, сповнений прозорого світла.

Переплітаючись віттям, старі вузлуваті дуби ростуть на пагорбі. Сніг тільки почав сходити, в перших проталинах де-не-де вигляда суха трава, піскувата земля…

На вершині стоїть зграйка дівчаток-підлітків. На них курточки, пальтечка з синтетики. В одязі кожної обов’язково є якийсь старовинний предмет цієї місцевості — Полісся: на одній це намисто, на іншій — вишита сорочка, на третій — мабуть, ще бабусина спідниця… Дівчатка тут, схоже, неспроста.

Підштовхують одна одну: «Ну, давай!» — «Ні, ти давай!» — «Ну, починай!» — «Ні, давай ти!» — «Та давайте вже!» — «Ну — разом, чи що?!..» Стоять, дивляться навколо — на засніжене село, на ліс, на ріку з одного боку, — на безкраїй водний простір з іншого…

…і, враз ставши серйозними, — на всю силу своїх легень несподівано починають горлати веснянку.

ГОРЛАТИ — бо тут так заведено: так уже тисячі років викрикували на цьому пагорбі в дзвінкий весняний простір свій «ендокринний вибух» дівчатка-підлітки, закликаючи весну — прийти…[1]

Язичницький крик-спів — якоюсь дивною мовою: не українською, не російською, не білоруською — і схожою на всі три разом…

Пронизливі, сповнені дикої жаги життя звуки — дзвінко лунають у просторі…

Дівчинка-підліток з косичкою каштанового волосся, прикрашеного барвистою старовинною стрічкою, — забирається на купу хмизу, присипану снігом — вище всіх!..

…і — хрусь! — провалюється в цю підталу купу — мало не по шию!

Її розгублене почервоніле личко над хмизом — і…

…дзвінкий, нестримний регіт її одноліток…

…над селом…

…рікою…

…пагорбом — над дубовими хрестами на ньому, над пірамідками з зірками, над безіменними білими горбками з вологими чорними проталинами зверху…

Нестримні, життєдайні звуки чорнобильської веснянки — лунають у пронизаному світлом повітрі, над засніженими могилами сільського цвинтаря на пагорбі — найвищого місця села Лебедичі, що біля злиття рік Прип’яті й Дніпра…

— Окса-а-ано-о! Та йди вже обідати! — долітає здалеку, від хати голос бабусі…

Цього дня за 25 кілометрів на північний захід від цього пагорба — у ще мерзлу землю було вбито перший кілок під будівництво велетенської високотехнологічної споруди, яка змінить хід розвитку земної цивілізації…

Частина перша
ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Павло Тичина Новела-вступ
ВИБУХ

— Бог мій! І все це — лише через один

частково зруйнований будинок!

Роберт Гейл