Джон Гришем - Інформатор

через фойє, усі в однакових черевиках і ковбойських капелюхах. Чоловіки тягли за собою валізи на колесах, які створювали багато шуму. Коли вони пройшли і гамір стих, Вілтон запитав:

— Ви бачились із Ліманом Гріттом, колишнім констеблем?

— Ні, але чула, що його звільнили. А що?

— Він хороша людина.

— Не сумніваюсь, що так і є. Чому ви про нього згадали?

— Можливо, йому щось відомо.

— І ви знаєте, що саме, Вілтоне? Не грайтеся зі мною в ігри.

— Я не граюсь. Його звільнив вождь. Стосунки у них не складалися. Його звільнили невдовзі після аварії. Різні чутки ходять. У племені неспокійно. Чорний хлопець і біла дівчина були в резервації опівночі, щось вишукували. А тоді хлопець загинув за загадкових обставин.

— І це підозріло, бо він темношкірий?

— Ні. Ми не зациклюємося на кольорі шкіри. Але гадаю, що ви зі мною погодитесь — це не просто так. Довгий час усі думали, що за казино стоять погані люди, які співпрацюють із нашими так званими лідерами. Зараз, нарешті, усе стало на свої місця. Та дехто, я маю на увазі вас із Г’юго, посмів з’явитися і почав ставити запитання. На хлопця чекав трагічний фінал. Вам пощастило вижити. Розслідування закрив наш новий констебль, людина, яка не викликає довіри. Багато чуток і гіпотез, Лейсі. І саме зараз, нізвідки, на горизонті знову з’являється Тодд Шорт, цього разу з іншою версією подій. Це вибиває з колії.

«Почекай, ось іще ФБР підключиться», — подумала Лейсі.

— Ви обіцяєте тримати мене в курсі?

— Це залежить від того, якою буде ваша відповідь.

— Я зателефоную адвокатам у Вашингтон, — пообіцяла вона. — Це найменше, що я можу зробити.

— Дякую.

— Переказуйте вітання Джуніору.

— Чому б вам самій його не відвідати? Багато відвідувачів там не буває, а схоже на те, що кінець уже близько.

— Так і зроблю. Він знає про Г’юго?

— Так. Я розповів.

— Перекажіть, що я заїду до нього, як тільки зможу вирватися звідси.

— Він буде радий це почути.

Лейсі переповіла цю розмову Майклу, потім переглянула справу Джуніора. Вона зателефонувала у адвокатську фірму в Вашингтоні; врешті-решт, їй вдалося висмикнути адвоката на ім’я Селзмен з ділової зустрічі. У його мегафірмі було близько тисячі адвокатів, які мали бездоганну репутацію і досвід роботи на громадських засадах. Слезмен і його колеги витратили величезну кількість часу на справу Джуніора, починаючи від моменту його засудження п’ятнадцять років тому. Лейсі повідомила, що Тодд Шорт воскрес із мертвих, та цього разу смерті йому точно не уникнути. Селзмен спочатку поставився до її розповіді скептично. Обидва інформатори зникли так давно, що в повернення Шорта було практично неможливо повірити. Лейсі зізналася, що не є експертом у цій галузі, й запитала, чи це ще не пізно.

— Ох, пізно, — відповів Селзмен. — Дуже пізно, але у нашому бізнесі не прийнято здаватися, ми йдемо до кінця. Я приїду так швидко, як тільки зможу.

Візит спеціального агента Еллі Пачеко до офісу ні для кого не став несподіванкою. Робочий день уже закінчувався, коли Пачеко по телефону сказав, що саме був неподалік і через кілька хвилин міг би зайти. Від часу зустрічі в офісі Луни минуло вже чотири дні. Як це не дивно, Пачеко не телефонував і не писав Лейсі.

Вони зустрілися в офісі Майкла, розсілись за його захаращеним робочим столом, і одразу стало помітно, що настрій Пачеко змінився. Його легка посмішка зникла. Він почав розповідати:

— Луна і я провели вчорашній день у Джексонвіллі, презентуючи цю справу нашому босу, й рекомендували йому відкрити розслідування, не зволікаючи. Ми прийняли вашу стратегію, згідно з якою першим кроком має стати спроба розкриття вбивства Г’юго Хетча. Водночас ми б зайнялися непростим завданням, а саме: спробували б проникнути у лабіринт офшорних компаній і відстежити гроші. Ми планували встановити постійне спостереження за суддею Макдовер, Філліс Тебен, вождем Каппелом і його сином Біллі й, можливо, навіть отримати ордер на прослуховування їхніх телефонів і розміщення «жучків» у офісах. Для початку нам потрібні були п’ять агентів зі мною на чолі операції. Та сьогодні вранці бос нам відмовив, аргументувавши тим, що ми не можемо витрачати наші ресурси на цю справу. Я трохи натиснув, але безуспішно, бо він чоловік рішучий і впертий. Тоді я поцікавився, чи можу взятися за справу з одним чи двома агентами в наступному місяці. Він знову відповів заперечно. Тож наша офіційна відповідь — це відмова. Мені дуже шкода. Ми зробили все, що в наших силах, тиснули на нього так сильно, як тільки могли, хоча за даних обставин «тиснути» — мабуть, не найкраще слово.

Майкл був пригнічений. Лейсі хотілося лаятися. Натомість вона лише запитала:

— Чи є ймовірність того, що все зміниться, якщо ми дізнаємося більше?

— Хтозна, — відповів Пачеко, не приховуючи роздратування. — Усе може змінитися і в гірший бік. Флорида — це улюблений пункт в’їзду, так завжди було. Нас постійно закидають інформацією про нелегалів, що проникли до країни, а вони тікають сюди не для того, щоб мити посуд чи класти асфальт. Вони мобілізують місцевих і поширюють джихад. Відстежити їх, знайти і зупинити — такі справи мають для нас більший пріоритет, ніж розслідування